МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАННЯ ТА ОБЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
УДК 657.421.3
Столярчук Н.М., к.е.н., с.н.с.
ННЦ «Інститут аграрної економіки»
Анотація: Визначено сутність нематеріальних активів та основні методичні підходи їх обліку. Узагальнено розуміння майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності. Уточнено підходи до віднесення організаційних витрат.
Ключові слова: нематеріальний активу, визнання, об’єкт інтелектуальної власності, майнові права, організаційні витрати.
Abstract: The essence of intangible assets and the main methodical approaches of their accounting are determined. Generalized understanding of property rights to objects of intellectual property. Approaches to the allocation of organizational costs are specified.
Key words: intangible asset, definition, object of intellectual property, property rights, organizational expenses.
Одним з принципово нових об’єктів бухгалтерського обліку, що з’явилися в його теорії і практиці на етапі становлення і розвитку ринкових відносин в Україні, є нематеріальні активи. З розвитком ринкових відносин стає все більш очевидним, що так звані матеріальні активи не є єдиним чинником забезпечення прибутковості організації і що існують інші їх види, які не мають такої класичної ознаки, як речова субстанція, але можуть відігравати важливу роль в процесі отримання підприємством прибутку.
Якщо мати на увазі західний досвід, то, незважаючи на той факт, що нематеріальні необоротні активи загальновизнані в більшості країн ринкової економіки, підходи до їх ідентифікації, оцінки, амортизації продовжують залишатися об’єктами гарячих дискусій.
Нематеріальний актив – є один з найскладніших в наразі в методології бухгалтерського обліку. Практичну роботу бухгалтерів з цим об’єктом ускладнюють в основному такі обставини:
- недоопрацьованість окремих питань методології бухгалтерського обліку, обумовлена багато в чому відсутністю концепції взаємодії і співвідношення юридичної форми і економічного змісту операцій;
- елементарні протиріччя і нестиковки різних нормативних актів, викликані збоями в самій технології законотворчості.
Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований [1]. Положення про бухгалтерський облік та звітності передбачає два основні різновиди здійснення інвестицій в нематеріальні активи: придбання та виготовлення власними силами. Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена [1].
Виготовлення є основним початковим способом виникнення права власності на речі. Однак стосовно нематеріального активу виготовлення не є підставою виникнення права власності, оскільки сама нематеріальна (безтілесна) форма таких активів несумісна з терміном «виготовлення». Творець нематеріального активу набуває не право власності, а «виняткові права» на результат своєї творчості. Тому більш правильним буде вживання стосовно нематеріальних активів терміну «створення», а не «виготовлення».
На об’єкти інтелектуальної власності правовласник набуває «немайнові права». Майнові права (в тому числі і право власності) виникають на матеріальні носії нематеріального активу, а не на його зміст. Право власності регулює відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Власник майна, здійснюючи своє право, володіє, користується і розпоряджається майном і може його вільно відчужувати іншим особам, в результаті чого відбувається зміна власника. Але результати творчої діяльності не можуть вільно відчужуватися, оскільки творець «інтелектуальної власності» не може передати іншій особі свої виняткові права на ці об’єкти. Тому термін «власність» до результатів інтелектуальної діяльності треба застосовувати умовно, розуміючи суть явища. У зв’язку з цим для позначення даної групи об’єктів точніше вживати поняття «результати інтелектуальної діяльності», а не «інтелектуальна власність».
На нашу думку зайвим є такий критерій приналежності до нематеріальних активів, як здатність приносити дохід підприємству. Справа в тому, що відповідно до загальноприйнятого визначення активів, що застосовуються у всій міжнародній практиці обліку, здатність приносити дохід є невід’ємною сутнісної рисою приналежності майна до категорії активів підприємства, і втрата цієї здатності може привести до виключення того чи іншого майна зі складу активів взагалі. Це рішення приймає бухгалтер - фахівець, професійно оцінюючи майбутню економічну вигоду від використання того чи іншого виду майна на дату складання звітності.
Аналіз нормативних документів та зарубіжної практики обліку нематеріальних активів дозволяє визначити основні ознаки, за якими об’єкти можуть бути віднесені до нематеріальних активів: тривалий строк корисного використання; здатність приносити прибуток; можливість оцінки за фактично виробленим затратам; здатність до відчуження [2].
Очевидно, що описаним умовам не відповідає така група об’єктів, як організаційні витрати. Сучасне формулювання, що визначає склад об’єктів, включених в цю групу нематеріальних активів, внесла істотне обмеження в порівнянні з практикою, що діяла раніше: обліку підлягають тільки організаційні витрати, визнані внеском в статутний капітал підприємства. З моменту, коли підприємство зареєстроване, воно несе подібні витрати самостійно і має враховувати їх в складі поточних витрат.
Організаційні витрати не можуть відчужуватися, не мають ліквідаційної вартості і не є активом, що здатний приносити самостійний дохід. Отже, облік організаційних витрат в складі нематеріальних активів не відповідає економічному змісту нематеріальних активів. Вплив вартості організаційних витрат на стан майна і зобов’язань виражається не в збільшенні необоротних засобів, а в зменшенні власних коштів, аналогічно використанню прибутку і фондів підприємства. Виходячи з цього, організаційні витрати, внесені в якості внеску в статутний капітал, доцільно враховувати на спеціальному субрахунку.