НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
УДК 334.02
Ярова Т.О., слухач 2 року навчання в магістратурі
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація: Проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють соціально-економічний розвиток регіонів України. Обґрунтовано суперечливість нормативно-правової бази регіонального розвитку. Запропоновано шляхи вдосконалення законодавчого та нормативно-правового регулювання розвитку регіонів.
Ключові слова: соціально-економічний розвиток, регіон, закони, нормативно-правове забезпечення, нормативно-правові акти, державні програми.
Abstract: The normative legal acts regulating the socio-economic development of the regions of Ukraine are analyzed. Su-integrity of the regulatory base of regional development is substantiated. The ways of improvement of legislative and regulatory regulation of development of regions are proposed.
Key words: socio-economic development, region, laws, normative-legal support, normative-legal acts, state programs.
На сьогодні все більшої актуальності набуває питання соціально-економічного розвитку на регіональному рівні. Це пов’язано з тим, що: по-перше, у розвинених країнах поширюється тенденція до поглиблення торгівельної та промислової спеціалізації (бажання зосередити окремі види виробництва в регіонах зі порівняльними перевагами); по-друге, місцева влада ближча до суб’єктів господарювання, ніж державні установи; достатньо досвідчені та компетентні у партнерстві з приватним сектором, як наслідок, можуть мати значний вплив на відповідні програми та витрати, маючи кошти місцевих бюджетів. У зв’язку з неможливістю вирішення всіх питань щодо регіонального розвитку у рамках договірних відносин між органами влади, місцевим самоврядуванням та громадськістю; неоднорідністю економічного, соціального та гуманітарного розвитку регіонів; необхідністю посилення впливу держави на окремі явища в соціальному житті регіону, виникає необхідність використання великої кількості важелів державного регулювання.
Особливої уваги серед важелів державного регулювання розвитку регіонів заслуговують правові норми, які повинні стати базою для стабільного розвитку регіонів та найбільш ефективного функціонування відповідних господарських комплексів. Питанню регіонального розвитку, зокрема, правовому регулюванню їх економічного та соціального статусу, присвячено багато наукових праць. Так, дослідженнями правового регулювання розвитку регіонів займались наступні вітчизняні вчені: О. Амоші, В. Бодрова, Л. Васейчук, В. Геєц, Я. Жовнірчик, А. Мазур, Н. Нижник та ін. Разом з тим, питання регуляторного впливу на соціально-економічний розвиток регіонів не втрачає своєї актуальності через внесення змін та доповнень у діюче законодавство.
Як відомо, основою законодавчого управління регіональним розвитком є Конституція України, однак у сенсі конституційного регулювання основ регіонального розвитку слід згадати про проблему, що існує в чинній Конституції України: правова модель організації регіонального рівня, закріплена в ній, не повністю відповідає положенням основного європейського правового орієнтира в цій сфері – Європейської хартії місцевого самоврядування. Крім того, до основних регулюючих документів щодо державного управління регіональним розвитком можна віднести цілий ряд Законів України: «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про транскордонне співробітництво», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні цільові програми», «Про Генеральну схему планування території України» та інші закони України. Також регуляторний вплив на регіональний розвиток мають Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, ратифіковані Верховною Радою України [1].
Сьогодні в Україні немає рамкового закону про формування та реалізацію державної регіональної політики, тому єдиним спеціальним законом слід вважати Закон «Про стимулювання розвитку регіонів» [1]. Предметом цього Закону є: комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на національному та регіональному рівнях, максимально ефективного використання потенціалу регіонів на благо своїх мешканців і держави в цілому [2]. Водночас в результаті аналізу норм зазначеного закону виявляються проблеми методологічного характеру: деякі протиріччя державних і регіональних стратегій розвитку; не визначена процедура реалізації та фінансування; не вирішуються проблеми стимулювання регіонального розвитку та розвитку депресивних територій.
Що стосується основних принципів регіональної політики, то вони найбільш повно визначаються Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» [1], а саме: створення ефективних механізмів забезпечення активної участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіональної політики; розробка та реалізація проектів міжрегіональних економічних відносин та транскордонного співробітництва, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку; реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування, створення умов для розвитку економічної автономії регіонів та інші.
Окремо в нормативно-правовій базі регіонального економічного розвитку необхідно виділити стратегії розвитку. Стратегії дуже важливі, адже вони визначають основні пріоритети та контрольні точки розвитку. Без стратегії розвиток може бути тільки хаотичним. Якісно розроблена Стратегія є інструментом налагодження партнерських відносин або своєрідним камертоном, завдяки якому в період турбулентності, невизначеності та ручного регулювання адміністрації регіону, органи місцевого самоврядування, бізнес і суспільство можуть спільно виважено і злагоджено діяти для досягнення загальних цілей. При розробці стратегій регіонального розвитку розробники, окрім Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», керуються Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», Указом Президенту України «Про Концепцію державної регіональної політики», Законом України «Про засади державної регіональної політики», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку розроблення регіональних стратегій розвитку і планів заходів з їх реалізації, а також проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації зазначених регіональних стратегій і планів заходів», та іншими нормативно-правовими актами [1].
Розробка регіональних стратегій ґрунтується на принципах смарт-спеціалізації з урахуванням: результатів моніторингу та оцінки ефективності реалізації існуючої регіональної стратегії, що включає аналіз позитивних і негативних аспектів, що вплинули на досягнення цілей існуючої регіональної стратегії; стратегій розвитку міст, селищ, сіл, стратегічних пріоритетів розвитку відповідного регіону [3].
Регіональні стратегії розробляються на той же період що й Державна стратегія регіонального розвитку України відповідно її положень.
Узагальнення публікацій провідних учених дозволило виявити, що, наприклад, Л. Васейчук вважає, що нормативно-правова база стратегічного планування розвитку регіонів України не відповідає реаліям, є процесом розпорошеним і неузгодженим і знаходиться в стадії вдосконалення. Тому необхідно прийняти Закон України «Про державне планування розвитку в Україні», який визначатиме єдиний підхід до процесу планування, основні поняття, терміни та виконавців [2]. Такий погляд частково поділяє Я. Жовнірчик: вона вважає, що сутність стратегічного планування на регіональному рівні полягає в тому, що планування має бути «від майбутнього», а не «від досягнутого». Такий стратегічний підхід до регіонального розвитку зосереджує на розумінні розвитку регіону через призму головної мети; допомагає уявити, що і чому робити і чого не робити; розглядає територію з урахуванням її зовнішнього середовища та зосереджує на зміцненні позицій у несприятливому середовищі; спрямовує щоденні дії на змістовний рух до наміченої мети [4]. Тому автору очевидно, що нормативна база стратегічного планування регіонального розвитку перебуває на стадії формування, і в майбутньому можна очікувати низку нових документів та методологічних розробок.
Загалом, проаналізувавши нормативну базу, яка стосується регіонального розвитку, можна стверджувати, що Україна має правову основу для ефективного регіонального розвитку.
Отже, підсумовуючи вищезазначене, виявлено, що законодавче поле системного регіонального розвитку, гармонізації інтересів регіонів і держави у сфері розвитку, створення умов для конвергенції регіонів і формування єдиного всеукраїнського простору повністю ще не сформоване. У нормативно-правовій базі регіонального розвитку можна виділити такі ключові проблеми: слабкий зв’язок між конституційними нормами і законами; відсутність єдиних первинних правових норм з окремих питань регіонального розвитку; незначна частина законів і підзаконних актів, які безпосередньо стосуються питань регіонального розвитку, в загальній базі нормативно-правових документів України; нечітке правове визначення суб’єктів регуляторного впливу на регіональний розвиток; відсутність нормативно регламентованої методології для комплексної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів. Основним завданням нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку має стати створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцнення демократичних засад розвитку держави.
ЛІТЕРАТУРА
- Братута О. Загальна характеристика та оцінка нормативно-законодавчої бази системи регулювання регіонального розвитку в Україні / О. Братута // Регіональна економіка. – 2017. – № 1. – С. 7–13.
Жовнірчик Я.Ф. Оцінка якості нормативно-правової бази в системі регіонального управління.
Науковий керівник
к.е.н., доц. Шумська Г.М.