СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ В УКРАЇНІ: ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
УДК 340.142
Кравченко К.О., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація: Питання судового прецеденту дуже актуальне в наш час, адже законодавство часто не регулює або недостатньо ефективно регулює суспільні та господарські відносини.
Ключові слова: судовий прецедент, акти судової влади, суб’єкти правотворчості, правозастосовні акти.
Abstract: The issue of the judicial precedent is very relevant in our time, because the legislation often does not regulate or does not effectively regulate social and economic relations.
Keywords: legal precedent, the acts of the judiciary, law-making entities, law enforcement acts.
Питання судового прецеденту, як джерела права набуло особливої актуальності в Україні, під час проведення судово-правової реформи, внаслідок інтеграції нашої держави до європейського співтовариства. Адже підписання та ратифікація Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року зобов’язує нашу державу виконувати рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах у яких вона виступає стороною. Підтвердженням цьому є Закон України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у ст. 17 якого наголошується, що суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Характеризуючи першу ознаку, можемо сказати, що в силу свого процесуального статусу тільки суд може винести рішення по справі, яке у випадку його оскарження може не вступити в законну силу, однак остаточне рішення може винести, однозначно, лише вищий орган судової влади. Статтями 371 КПК України та 209 ЦПК України суд зобов’язується одразу після закінчення розгляду справи винести судове рішення. Наступною ознакою є прийняття рішення за попередньо визначеною юридичною процедурою, яка на наш погляд також не викликає дискусії. Оскільки й глава 29 КПК України й глава 7 ЦПК України передбачають конкретну процедуру прийняття рішення, а порушення встановленої процедури тягне за собою можливість скасування рішення судом вищої інстанції. Що ж стосується ознаки про обов’язковість застосування судових рішень, то слід зазначити що після набуття рішенням законної сили воно є обов’язковим для виконання усіма зазначеними суб’єктами правозастосування, нормативним підтвердженням цього є ст. 69 Закону України «Про Конституційний суд України» у якій зазначено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.
Останньою ознакою судового прецеденту є його офіційне опублікування у спеціальних джерелах. Ця ознака забезпечує публічність та загальнодоступність судових рішень. Однак із створенням Єдиного державного реєстру судових рішень затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 24 травня 2006 року, усі рішення Верховного суду України, Вищих спеціалізованих судів України, апеляційних та місцевих судів, окрім рішень, що становлять державну таємницю підлягають обов’язковому внесенню до зазначеного реєстру. Також згідно ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року розміщення судового рішення на офіційному веб-сайті судової влади є офіційним оприлюдненням [1].
На даний момент правовий статус Вищого спеціалізованого суду визначається ч. 3, ч. 4 ст. 32 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року, де зазначається, що він аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Крім того у ст. 36 цього Закону визначений правовий статус рішень Пленуму Вищого спеціалізованого суду, де зазначено, що він з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції узагальнює практику застосування матеріального і процесуального закону. За результатами узагальнення судової практики Пленум дає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Повноваження Верховного Суду України визначені ст. 38 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», де зазначено, що він переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, передбаченому процесуальним законом, а також у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Прецедентний характер актів конституційних судів у сучасних демократіях тісно пов’язаний з повноваженнями цих судів щодо судового контролю за відповідністю нормативно-правових актів (законів) Конституції, здійсненням офіційного тлумачення та захистом конституційних прав та свобод безпосередньо на підставі Конституції. Конституційний суд України має ознаки «негативного законодавця» при визначенні конституційності правових актів, повноваження щодо яких зазначені у ст. 150 Конституції України. Ці рішення мають загальнообов’язковий характер. Згідно з частиною другою ст. 152 Конституції України «закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність». Відтак, з моменту ухвалення рішення суб’єкти права не можуть застосовувати положення тих правових актів, які визнані неконституційними [2].
Прецедентний характер мають також рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, які приймаються у ході реалізації відповідних конституційних повноважень, закріплених у ст. 150 Конституції України. Такого висновку можна дійти на підставі того, що обов’язковою не тільки для суб’єкта права на конституційне подання або звернення, але й для всіх суб’єктів права є не частина мотивації цього рішення, як у класичному прецедентному праві, а його резолютивна частина, де дається тлумачення. Хоча у ст. 150 Конституції України та ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» зазначається, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, питання конкретизації терміна «обов’язковість» залишається відкритим, оскільки невідомо, яка частина рішення є обов’язковою для всіх суб’єктів права. Одночасно рішення є обов’язковим у цілому для того, хто звертається за тлумаченням. У свою чергу, висновок Конституційного Суду України щодо конституційності законопроекту про внесення змін до Конституції України є обов’язковим тільки для Верховної Ради України, але, тим не менше, він також має прецедентний характер, позаяк, не маючи такого висновку, вона не може розглядати та у подальшому змінювати ці законопроекти без повторного висновку Конституційного Суду з дозволом на ці зміни. Аналогічні висновки можна зробити при характеристиці юридичної природи рішень Конституційного Суду України: оскільки він є «єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні» (частина друга статті 147 Конституції України), його рішення щодо застосування Конституції України мають остаточний та загальнообов’язковий характер. Отже, головною особливістю прецедентного права є те, що воно діє безпосередньо у межах судової системи та опосередковано є обов’язковим для всіх інших суб’єктів права. Виходячи з викладеного, можемо зробити висновок, що прецедентний характер актів судової влади в Україні не засновується на нормах права, а походить від актів судової влади, що складають судову практику, усталену судову практику, або в яких міститься судовий прецедент, правова позиція, правоположення. Роль суду в Україні в процесі формування права не спрямована на формулювання норм права у своїх актах та має власні особливості, основними з яких є субсидіарний характер участі суддів у цьому процесі та обумовлено вимогами правосуддя. Отже, суд бере участь у процесі формування права у разі, якщо правова позиція, викладена в акті судової влади, має обов’язкове значення не лише для сторін у справі, а й для суддів при вирішенні наступних справ аналогічного характеру.
Примітно, що кроки в бік визнання прецеденту як джерело права зроблені законодавцем в раніше згаданому Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 38 зазначеного Закону, Верховний Суд України переглядає справи з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, у порядку, передбаченому процесуальним законом. Цим же Законом внесено зміни та доповнення до процесуальних законів, а саме - норма про те, що рішення ВСУ, прийняті за результатами розгляду подібних заяв, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують відповідний нормативно-правовий акт, в тому числі для судів. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями ВСУ [3].
По-перше, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди застосовують як джерело права практику Європейського суду з прав людини.
По-друге, судовий прецедент часто використовується в судовій практиці «неформально». Особливо його значення проявляється після внесення значних змін до законодавства. Як приклад можна привести зміну норм процесуального права, що регулюють порядок визнання та виконання рішень іноземних судів та іноземних арбітражів в Україні (змінилася територіальна підсудність таких справ, а саме: судами, компетентними розглядати клопотання про визнання та виконання іноземних рішень, замість апеляційних стали місцеві суди загальної юрисдикції). У даній ситуації судді, як правило, дотримувалися висновків про наявність у них компетенції, викладених у визначеннях за схожими справах, винесених іншими судами [4].
Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Також система прецедентного права робить прозорою і передбачуваною як судову систему, так і діяльність правоохоронних органів, оскільки будь-який орган чи посадова особа не зможуть за аналогічних обставин відступити від правила, закріпленого в цьому рішенні.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що судовий прецедент є одним з можливих засобів покращення ефективності роботи судів України, заповнення прогалин в законодавстві та створення єдиної правової позиції при вирішення певної справи в межах всієї країни.
ЛІТЕРАТУРА
Перспектива введення в Україні судового прецеденту як джерела права // Правовий тиждень.
Конституція України : Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII // Офіційний вісник України. – 2016. – № 31. – Ст. 545.
Шафарчук В. Cудовий прецедент в Україні / В. Шафарчук // Юридична Газета. – 2013. – № 35-36. – С. 41.
Науковий керівник
викл. Чуприна Я.О.