ПРАВОВИЙ СТАТУС ОМБУДСМЕНА

УДК 342.53

Бортнік П.Р., студентка 3 курсу
ХНУ імені В.Н. Каразіна

Анотація: Права людини є динамічною категорією, яка постійно розвивається та доповнюється. У зв’язку з цим питання їхнього захисту залишається актуальним. Яскравою фігурою в даній царині є Уповноважений з прав людини, який повинен мінімізувати та попередити правопорушення в сфері прав людини.

Ключові слова: омбудсмен, спеціалізований омбудсмен, виконавчий омбудсмен, парламентський омбудсмен, незалежний омбудсмен, механізм захисту

Abstract: Human rights are dynamic category that is constantly evolving and complemented. In this regard, the issue of their protection remains relevant. A bright figure in this area is the Commissioner for Human Rights, who must minimize and prevent human rights violations.

Key words: ombudsman, specialized ombudsman,executive ombudsman, parliamentary ombudsman, independent ombudsman,protection mechanism.

Обов’язком будь-якої держави є забезпечення та гарантування прав своїх громадян. Дана норма як правило закріплена в Основному законі держави і суспільства – Конституції України. Можна зазначити на важливості такого положення оскільки воно визначає напрямки діяльності держави, її становище на світовій арені та подальше міжнародне співробітництво у сфері захисту прав людини.

З цією метою держава утворює ряд структур, які слідкують за благополуччям її народу. В Україні декларативно існує доволі дієвий механізм, який складається з численних державних органів, хоча, питання ефективності їхньої роботи породжує безліч суперечностей.

У кожній демократичній державі традиційно існує уповноважена посадова особа, котра виконує функцію захисту прав і свобод людини від різнорідних зловживань з боку державних органів. В Україні це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен).

Слід зазначити, що інститут омбудсмена, був запроваджений у 1997 році, але незважаючи на двадцятидвохрічний період діяльності він все ще перебуває у процесі становлення.

У світі існує декілька моделей даної інституції. Класифікації базуються залежно від способу призначення Уповноваженого на посаду, підзвітності тій чи іншій гілці влади, обсягом повноважень тощо.

С.А. Косіонов виокремлює виконавчого, незалежного та парламентського омбудсменів [1, с.6]. Виконавчий омбудсмен є структурним елементом виконавчої влади, а тому підконтрольний та підзвітний їй [2, с.139]. Особливістю незалежного омбудсмена є те, що він може призначатися як главою держави, так і парламентом, але після цього самостійно та незалежно від їхньої волі провадить свою діяльність. Парламентський омбудсмен обирається (призначається) парламентом і звітує перед ним щодо своєї діяльності; він є парламентським органом – належить до законодавчої гілки влади. При цьому парламентський омбудсмен зобов’язаний контролювати лише виконавчу гілку влади, на відміну від незалежного та виконавчого – повноваження яких поширюються як на виконавчу, так і на законодавчу гілки влади.

Окрім цього розповсюдженою є практика призначення так званих спеціалізованих омбудсменів, які займаються захистом прав осіб у специфічних сферах. Серед них можна виділити військового (Швеція), пенітенціарного (штати Айова, Мічиган, Південна Кароліна, Коннектикут), омбудсмена з питань рівності (Швеція), омбудсмен у справах дітей (Україна, Норвегія, Фінляндія) тощо [3, с.88]. Поява таких посад безпосередньо пов’язана з вразливістю даних категорій осіб до потенційного порушення їхніх прав.

Варто зазначити, що в жодній країні акти уповноваженого з прав людини не є загальнообов’язковими, а мають виключно рекомендаційний характер. Попри це інститут омбудсмена не можна назвати неефективним, оскільки його діяльність привертає увагу влади та громадськості.

Діяльність омбудсмена не обмежується національним рівнем, а має міжнародний характер. У 1992 році Маастріхтським договором було запроваджено посаду Європейського омбудсмена. Він уповноважений розглядати скарги від осіб, які є громадянами держав учасниць Європейського Союзу з приводу незадовільної діяльності його установ та інституцій.

Аналізуючи повноваження та завдання омбудсмена можна зробити висновок, що він є своєрідним посередником між індивідом та державним органами [4]. Уповноважений має доносити до владних структур інформацію, а останні зобов’язані вживати заходів, безпосередньо направлених на усунення кризових ситуацій.

Омбудсмен є держаною посадою, тому до нього висувається ряд специфічних вимог необхідних для даного виду державної служби. Окрім цього він має бути стресостійким, висококомунікативним та дипломатично гнучким, оскільки виконання його обов’язків передбачає постійне спілкування з людьми.

Отже, можна зробити висновок про те, що діяльність Уповноваженого відіграє важливу роль як у благополуччі населення держави, так і її прогресивності. Діяльність спеціалізованих омбудсменів дозволяє більш швидко та якісно реагувати та усувати порушення, тому даний досвід вважається позитивним для імплементації. Також варто зазначити, що дана діяльність потребує кваліфікованих кадрів з високими моральними якостями, які могли б вирішувати конфлікти шляхом конструктивного діалогу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Косіонов С.А. Омбудсман як інститут контролю за владою / С.А. Косіонов//Теорія і практика законодавства. – 2015 – №1. – С. 1-12.

  2. Шемшученко Ю.С. Институт омбудсмена в современном буржуазном праве / Ю.С. Шемшученко, Г.А. Мурашин//Советское государство и право. – 1971. – № 1. – С. 139-144.

  3. Пилаєва Ю.С. Спеціалізовані омбудсмени в зарубіжних країнах: досвід для України / Ю.С. Пилаєва// Альманах міжнародного права. – 2015 – №7. – С. 84-91.

  4. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.

Науковий керівник

к.ю.н. Градова Ю.В.