РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ШЛЯХОМ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

УДК 35.075.1

Мазур К.В., головний державний інспектор сектору гірничого нагляду Управління Держпраці у Кіровоградській області

Анотація: Розглядається проблематика реформування державного управління шляхом підвищення професіоналізму, навчання і розвитку державних службовців на сучасному етапі євроінтеграції України. Визначено проблемні питання підвищення кваліфікації фахівців органів влади та стратегічні напрями формування сучасної ефективної системи професійного розвитку державних службовців.

Ключові слова: державні службовці, професіоналізм, професійна компетентність, підвищення кваліфікації, розвиток персоналу, органи влади.

Annotation: The problem of reforming public administration through the improvement of professionalism, training and development of public servants at the current stage of European integration of Ukraine is considered. The problem issues of qualification development of specialists of state authorities and strategic directions of formation of a modern effective system of professional development of public servants are determined.

Key words: public servants, professionalism, professional competence, professional development, personnel development, authorities.

Належне управління людськими ресурсами, поліпшення планування політики, координація та розвиток, надійні адміністративні процедури та покращення управління державними фінансами, включаючи адміністрування та збір доходів, мають принципове значення для функціонування держави та здійснення реформ, необхідних для інтеграції в Европейський Союз (ЄС). Країни повинні збільшувати свої зусилля для вдосконалення своїх державних органів на всіх рівнях на основі національних стратегій. Реформа державного управління є однією з найважливіших горизонтальних реформ, оскільки виступає передумовою для реалізації ефективних галузевих і секторальних політик та основою для застосування законодавства, наближеного до права ЄС. Реформа державного управління має стати відповіддю на потребу суспільства в ефективних, відповідальних і відкритих органах державного управління, а відтак в належному урядуванні [1].

В Україні функціонує значна кількість (66 центральних органів виконавчої влади, зокрема 19 міністерств, 20 служб, 14 агентств, чотири інспекції та дев’ять інших) центральних органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України безпосередньо спрямовує та координує діяльність 12 центральних органів виконавчої влади, серед яких шість центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, що без чіткої підзвітності відповідним міністрам не дає змоги ефективно формувати та реалізовувати цілісну та послідовну державну політику. Відсутність чіткого розподілу відповідальності між міністерствами призводить до дублювання функцій та нечіткого розподілу завдань і, як наслідок, нераціонального використання людських і фінансових ресурсів, низького рівня інституційної спроможності щодо проведення реформ та формування державної політики.

Індикатором ефективності систем державного управління є позиція держави у відповідних міжнародних рейтингах. Згідно з показниками Індексу глобальної конкурентоспроможності (за 2018 рік) Україна займає 110 місце (серед 140 держав) у категорії «державні інституції», 49 місце в категорії «бюджетна прозорість», 82 місце в категорії «тягар державного регулювання». У рейтингу Світового банку «Ведення бізнесу» позиції України є кращими – у загальному рейтингу в 2018 році Україна займає 71 місце, у сфері відкриття бізнесу Україна піднялася з 70 місця у 2015 році до 56 місця у 2018 році. Покращення позицій України свідчитиме про успішність реалізації цієї Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року [1].

Європейський курс напряму роботи органів державних служб в Україні обумовлений необхідністю урахування суттєвих змін в удосконаленні професійного розвитку державних службовців. Від професіоналізму фахівців органів влади залежить результативність та ефективність всього державного апарату. Тому одною із актуальніших проблем забезпечення ефективної діяльності державного органу є належний рівень підготовки, перепідготовки, навчання та підвищення кваліфікації його працівників.

Проблеми підвищення кваліфікації і професіоналізму державних службовців висвітлюють вітчизняні та зарубіжні науковці, такі як: О. Амосов, В. Бакуменко, О. Воронько, Н. Гавкалова, Н. Гончарук, В. Луговий, О. Мельников, М. Нинюк, Л. Плаксій, В. Понеділко, Н. Протасова, М. Скоромнюк, Г. Щокiн та ін. У більшості наукових досліджень цієї теми зазначено, що при виборі форм і методів підвищення кваліфікації управлінців визначають нове зовнішнє середовище діяльності апарату держави і необхідність системного підходу для організації професійної підготовки державних службовців.

Системоутворюючим фактором у педагогічній діяльності з професійного навчання державних службовців є забезпечення високого професіоналізму державних службовців, що обумовлює динамічний розвиток апарата державних органів, здатного ефективно здійснювати свої задачі й функції.

На сучасному етапі євроінтеграційних процесів в Україні важливу роль відіграє впровадження реформування системи державного управління, необхідною передумовою якого є належний професійний рівеньдержавних службовців. Згідно Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад (далі – Положення) [3], система професійного навчання створюється для задоволення потреб державних органів та органів місцевого самоврядування у високопрофесійних фахівцях і забезпечення умов для підвищення рівня професійної компетентності учасників професійного навчання. Учасники професійного навчання можуть реалізовувати своє право на професійне навчання через: підготовку – успішне виконання учасниками професійного навчання відповідної освітньо-професійної програми, що є підставою для присудження ступеня вищої освіти за рівнем магістра за спеціальностями, необхідними для професійної діяльності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування, зокрема за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» галузі знань «Публічне управління та адміністрування»; підвищення кваліфікації – набуття учасниками професійного навчання нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань; стажування – набуття учасниками професійного навчання практичного досвіду виконання завдань та обов’язків у професійній діяльності або галузі знань; самоосвіту – самоорганізоване здобуття учасниками професійного навчання певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, дозвіллям [3].

Відповідно до Положення [3], підвищення кваліфікації здійснюється за програмами, які за змістом навчання поділяються на загальні і спеціальні. Загальні програми підвищення кваліфікації – програми підвищення кваліфікації, метою яких є підвищення рівня професійної компетентності учасників професійного навчання на основі раніше набутого професійного та життєвого досвіду та відповідно до загальних потреб державних органів, органів місцевого самоврядування. Спеціальні програми підвищення кваліфікації – програми підвищення кваліфікації, метою яких є підвищення рівня професійної компетентності учасників професійного навчання на основі раніше набутого професійного та життєвого досвіду та відповідно до їх індивідуальних потреб і спеціальних потреб державних органів, органів місцевого самоврядування. Очікувані результати навчання за загальними та спеціальними програмами підвищення кваліфікації мають охоплювати професійні знання та професійні компетентності, необхідні учасникам професійного навчання для належного виконання ними встановлених завдань і обов’язків.

Аналіз ситуації показав, що серед основних проблем функціонування існуючої системи підвищення кваліфікації є недосконалий рівень реальних потреб державних службовців на місцях та перелік послуг, що надаються центрами підвищення кваліфікації, не передбачено урахування міжнародного досвіду з проблем підвищення кваліфікації державних службовців і його ефективного використання в Україні.

Реформа державного управління є однією з основних реформ у країнах з перехідною економікою, що здійснюють комплексні реформи у різних сферах державної політики. Дієва система державного управління є одним з основних факторів конкурентоспроможності держави та передумовою європейської інтеграції. Ефективна діяльність Кабінету Міністрів України щодо формування державної політики у різних сферах можлива за наявності професійної, результативної, ефективної та підзвітної системи центральних органів виконавчої влади. Зниження адміністративного навантаження державного регулювання, покращення якості надання адміністративних послуг, забезпечення законності та передбачуваності адміністративних дій покращує позиції держави у світових рейтингах конкурентоспроможності. Крім того, ефективна система державного управління є однією з основних передумов демократичного врядування, що ґрунтується на принципах верховенства права [1].

Такимч ином, виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновки, що якість підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців не відповідає сучасним викликам. Зміст професійного навчання державних службовців не відповідає наявним потребам у такому навчанні. Система професійного навчання залишається закритою і фактично унеможливлює впровадження дієвих методів професійного навчання на основі сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Усе це вимагає створення сучасної цілісної, мобільної та гнучкої системи професійного навчання з розвинутою інфраструктурою, ефективним управлінням і належним ресурсним потенціалом.