СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

УДК 349.2

Панічек І.В., студентка 2 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: Проаналізовано динаміку рівня безробіття. Досліджено напрямки діяльності Державної служби зайнятості України. Визначено основні нормативно-правові акти, що гарантують надання соціального захисту безробітним. Проведено оцінку впливу введення інституту кар’єрного радника на рівень безробіття.

Ключові слова: безробіття, служба зайнятості, кар’єрний радник, працевлаштування.

Abstract: The dynamics of unemployment rate are analyzed. Directions of activity of the State Employment Service of Ukraine are investigated. The basic legal acts, which guarantee the provision of social protection to the unemployed, are determined. Influence of introduction of the career adviser institute on the level of unemployment is estimated.

Key words: unemployment, employment service, career adviser, employment.

Явище безробіття є невід’ємною складовою будь-якої економіки. В Україні ця проблема займає особливе місце, адже в умовах нестабільності та ринкових перетворень, вона поступово загострюється. У лютому 2019 року кількість зареєстрованих безробітних працездатного віку становила 367 тис. осіб без урахування окупованих територій (Криму, Севастополя, частини Донбасу), а вакантних місць налічувалось 84,5 тис. [1]. Державний апарат активно працює над змінами чинного законодавства, щоб забезпечити безробітним гідний рівень життя та допомогти працевлаштуватися у подальшому і при цьому не допустити ситуації, коли безробітним бути більш вигідно.

У першому розділі Закону України «Про зайнятість населення» надається визначення безробіття. Вказується, що це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування. Безробітною вважається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [2].

Державною службою статистики отримані такі дані щодо динаміки безробіття: у 2013 році рівень безробіття, розрахований за методологією МОП (Міжнародної організації праці), становив 7,7%; у 2014 – 9,7%; у 2015 – 9,5; у 2016 – 9,7%; у 2017 – 9,9%; у третьому кварталі 2018 року – 9% [1]. Враховуючи той факт, що є люди, які не стоять на обліку у Державній службі зайнятості, знаходяться за кордоном на заробітках, перебувають у безтермінових відпустках без збереження заробітної плати, живуть за рахунок неофіційних підробітків, можна зробити висновок, що реальний рівень безробіття відрізняється від статистичних даних.

Система державно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості та регулювання питань пов’язаних з проблемою безробіття населення включає в себе велику кількість нормативно-правових документів: законів (Закон України «Про зайнятість населення» [2], «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [3]), постанов («Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу» [4], «Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю» [5]), наказів («Про затвердження форми повідомлення про можливе зупинення (скорочення) виробництва» [6], «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової, її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» [7]).

01.01.2019 вступила в силу постанова від 19.09.2018 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу». Документ затверджує нові правила щодо допомоги безробітним. Головним нововведенням є створення інституту кар’єрного радника, завданням якого є сприяння особам, які шукають роботу, через надання інформації, що стосується наявності вакантних посад, можливості перепідготовки, початку власної підприємницької діяльності, проведення профорієнтації та профдіагностики. Персональні дані особи, яка шукає роботу, вносяться до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості. Радник на основі наявної інформації про безробітного, враховуючи рівень його мотивації, зможе скласти індивідуальний план по працевлаштуванню, примірна форма, порядок та умови складення якого затверджуються Міністерством соціальної політики [4].

Щоб оцінити вплив даного нововведення, необхідно цілісно розглянути проблему безробіття в Україні, проаналізувати економічний аспект явища, що включає в себе визначення виду безробіття та його причин, та соціальний, куди можна віднести вплив на населення, що не може реалізувати своє право на працю, та роботу служби зайнятості, завданням якої є надання допомоги відповідно до правил, визначених законодавством.

В Україні більшість людей втратили роботу через структурне безробіття, що пояснюється невідповідністю між попитом і пропозицією робочої сили за професіями та кваліфікацією. Попит на робочу силу упродовж 2010-2015 років мав тенденцію до зниження, проте у 2016-2018 років він зростав [1]. Але все одно пропозиція робочої сили значно перевищує попит і показник навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць складає 43 особи. Є ряд професій, по яким спостерігається дефіцит кадрів, найпопулярніші з них: водій автотранспортних засобів, вантажник, швачка. Дані спеціальності потребують наявності професійно-технічної освіти, в той час як 42% безробітних, що перебувають на обліку у центрі зайнятості, мають вищу, та були зайняті у сферах діяльності, не споріднених з наявними [8]. Також має місце циклічне безробіття, що є наслідком загального спаду виробництва. В Україні динаміка індексу промислового виробництва є спадаючою з 2012 року [9].

Завдання державної служби зайнятості полягає у регулюванні зайнятості населення та наданні соціальної підтримки осіб, що тимчасово не працюють. На ринку праці державна служба зайнятості займає місце посередника між роботодавцями і тими, хто шукає роботу, вона забезпечує надання допомоги у пошуку роботи, отриманні послуг з державного соціального страхування на випадок безробіття, а також виплат матеріальної допомоги. Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації; профорієнтація; сприяння у працевлаштуванні; надання роботодавцям, які працевлаштовують громадян компенсації; інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. За Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності [8].

Посада кар’єрного радника має реальну цінність, якщо до центру занятості звертаються дійсно з ціллю працевлаштування, а не отримання матеріальної допомоги, що в нашій країні є поширеним явищем. За даними опитування на офіційному сайті центру зайнятості метою 26% громадян є отримання саме грошової компенсації [8]. Треба відмітити, що у сучасному суспільстві велика кількість людей відмовляється від послуг центру занятості, що стосуються працевлаштування, через складний процес реєстрації та наявність ряду обов’язків, що накладаються при перебуванні на обліку, наприклад, залучення до громадських робіт, таких як благоустрій територій, впорядкування місць поховань, робота на об’єктах соціальної сфери; контроль за відсутністю додаткових джерел доходу, що у випадках наявності невеликого стажу роботи (мінімальна сума, що отримує безробітний, перебуваючи на обліку у центрі зайнятості, становить 1630 гривень) [8], є необхідною умовою для задоволення базових потреб, обов’язкова явка, яка блокує мобільність особи. Цьому також сприяє інформаційний фактор – наявність статей, що критикують роботу служби зайнятості, форуми, де обговорюється некомпетентність працівників даної установи, складність процедури.

Отже, на основі даних про те, що рівень безробіття зростає в результаті ринкових перетворень, що відбуваються, а громадяни часто не звертаються за допомогою до центрів зайнятості через недовіру до організації, можна зробити певні висновки щодо доцільності впровадження інституту кар’єрного радника. Введення вказаної посади може реально змінити ситуацію, якщо є вільні робочі місця, а громадяни не є достатньо проінформованими, що не відповідає дійсності. Ця зміна в законодавчій базі може показати позитивний результат не у сучасних умовах нестабільності, а лише в умовах стійкого розвитку економіки у майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА

Науковий керівник

к.ю.н., ст. викл. Ваганова І.М.