ПОРІВНЯННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДОМНОЇ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ

УДК 349.23/24

Мишакова К.А., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: проаналізовано нормативно-правові акти щодо особливостей регулювання праці надомників в Україні та Польщі. Визначено недоліки української моделі у порівнянні з польською, запропоновані відповідні рекомендації з урахуванням закордонного досвіду.

Ключові слова: надомна праця, телеробота, правове регулювання.

Abstract: analyzed legal aspects of homeworkers’ specifics in Ukraine and Poland. The drawbacks of the Ukrainian model compared to the Polish one are identified, and appropriate recommendations are offered based on international experience.

Key words: home-based work, telework, legal regulation.

Прагнення України до переходу на ринкову економіку супроводжується не лише зрушеннями в економічному, інформаційному, техніко-технологічному аспектах, але й у соціально-трудовій сфері. Формування нового типу суспільних відносин, посилення впливу науково-технічного прогресу, розвиток комунікацій та комп’ютеризації – причини, що сприяють появі нових можливостей для роботодавців та робітників. З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, збільшується кількість висококваліфікованих працівників, що бажають гнучкого робочого часу та зручних умов праці, а також кількість власників ділової активності, які зацікавленні у мінімізації витрат. Наразі такі трудові відносини в Україні втілюються у надомній праці, які безумовно потребують втручання та вдосконалення у правовій площині.

Метою даної роботи є порівняння української та польської моделей правового регулювання надомної праці, застосовуючи нормативно-правову базу даних країн, визначення існуючих проблем в Україні з ціллю виокремлення ймовірних напрямків їх подолання.

Аналіз останніх досліджень в галузі регулювання праці надомників показав, що значну зацікавленість до даного питання проявляла велика кількість вітчизняних науковців, серед яких: І.С. Аксьонов, Н.В. Васильченко, О.М. Байков, М.Ю. Горкуша, З.М. Ганеєв, В.В. Дворук, Л.П. Червінська, М.І. Кальницька та ін. Теоретичний фундамент у розумінні віддаленої праці заклали західні вчені: Дж. Найллс, Дж. Гордон, Ф. Волф та ін. З наявним науково-технічним прогресом стрімко збільшується кількість робітників, що працюють у віддалених місцях, тому дана тема залишається актуальною та потребує подальшого розгляду науковцями й доопрацювання законодавством [1].

Зазвичай зрушення, що відбуваються в Україні та багатьох країнах СНД, надходять від західноєвропейських держав, які пройшли певну апробацію. Тому переймання закордонного досвіду, з урахуванням проблемних аспектів та вигод, є надійним шляхом розвитку та впровадження інноваційних змін для українського суспільства. Країною «запозичення» може стати Республіка Польща через суміжні історичні моменти, схожість менталітету, що обумовлюється сусідством у географічному розташуванні. Для порівняння української та польської моделей правового регулювання надомної праці, слід розглянути послідовно кожну з них.

Надомна праця – трудові відносини, які передбачають укладення трудового договору між фізичною особою та підприємством, організацією, установою про виконання робіт вдома особистою працею з матеріалів та з використанням засобів праці, що надаються або купуються за рахунок підприємства. Визначення цього поняття в українському законодавстві трактується Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.81 р. № 275/17-99 (надалі – Положення) – головний закон, що регулює надомників [2]. Особливості праці надомників вказано в таких нормативно-правових актах:

  • Кодекс законів про працю (КЗпП) – головний закон, що регулює трудові правовідносини. В частині 8 статті 179 КЗпП передбачено, що жінка (або інші родичі), що перебувають у відпустці для нагляду за дитиною, за бажанням можуть працювати вдома або на умовах неповного робочого часу [3].
  • Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII – спеціальний закон, який в тому числі захищає конституційне право на працю людей з інвалідністю. 18 стаття передбачає можливість працевлаштування на умовах виконання роботи вдома для робітників, що не можуть працювати на підприємстві [4].
  • Трудовий Кодекс України – наразі його не затверджено, але розроблено законопроект, який готується до другого слухання. В тексті, статті 42, зазначено можливість надання надомної праці, у разі домовленості між роботодавцем та працівником, а також за наявності необхідних умов праці [5].

Для порівняння двох моделей, розглянемо особливості польського правового регулювання віддаленої праці, застосовуючи Трудовий Кодекс Польщі (Kodeks pracy – пол.) – нормативний акт, що являє собою сукупність положень, що регулюють права та обов’язки, що охоплюються трудовими відносинами для всіх працівників, незалежно від правової основи їх працевлаштування, та роботодавцями [6]:

  • законодавство Польщі використовує поняття «телеробота» – вид працевлаштування, який передбачає можливість виконання роботи регулярно поза робочим місцем, використовуючи електронні засоби зв’язку для надання послуг електронним шляхом;
  • Трудовий Кодекс Польщі присвячує значну увагу даній категорії працівників, описуючи особливості віддаленої роботи у цілому розділі – найм працівників у формі телероботи;
  • умови праці телеробітника визначаються у трудовому договорі, за попереднім узгодженням профспілкової організації чи представника трудового колективу. У разі існування двох та більше профспілкових організацій, та, у випадку непорозумінь між ними стосовно змісту трудового договору й неможливості встановлення домовленостей, роботодавець сам вирішує умови використання телероботи;
  • роботодавець зобов’язаний: надавати необхідне обладнання для виконання роботи у формі віддаленої праці, застрахувати його, покривати витрати, пов’язані зі встановленням, обслуговуванням, експлуатацією та технічним обслуговуванням обладнання, а також надати дистанційному працівнику технічну допомогу та необхідну підготовку щодо використання цих засобів, якщо іншого непередбачено у договорі. Роботодавець визначає правила захисту переданих засобів працівникові та, якщо необхідно, проводить інструктаж та тренінг у цій галузі. Телеробітник письмово підтверджує, що він знайомий з цими принципами та зобов’язаний дотримуватися їх;
  • роботодавець має право контролювати виконання робіт телеробітника на місці роботи. Якщо робота виконується в будинку працівника, роботодавець має право оглянути: виконувану роботу, з метою інвентаризації, технічного обслуговування, ремонту обладнання та його установок, а також з метою контролю над дотриманням умов, що забезпечують охорону здоров’я та безпеку на роботі, за попередньою згодою працівника (в письмовій чи електронній формі);
  • не дозволяється застосування телероботи, якщо роботодавець доручає працівнику іншу роботу, що не зазначена у трудовому договорі, протягом певного періоду часу (не більше 3 місяців у календарному році).

На основі проведеного аналізу українського законодавства у сфері регулювання надомної праці, можна зробити висновок, що його функціонування не може бути ефективним через головну проблему – закони, якими регулюється праця надомників, є доволі застарілими та конструктивно ненаповненими, а принципи переважного права на отримання надомної праці – економічно необґрунтованими. Проаналізувавши польську модель, можна стверджувати, що запозичивши певні її аспекти, можна підвищити ефективність української. Спираючись на закордонний досвід, запропоновані ймовірні шляхи подолання нагальних недоліків:

  • з ціллю викоренення пережитків минулого, треба змінити термін «надомна праця» на «телеробота», що дозволить охопити більшу категорію робітників, та не робити акцент на незахищених верствах населення, адже наразі збільшується кількість висококваліфікованих робітників, що бажають більшої гнучкості від роботи;
  • впроваджувати новітні технології у сфері комунікацій для полегшення та пришвидшення роботи, відходити від бюрократичних паперових процесів;
  • до ухвалення Трудового Кодексу необхідно приділити значну увагу особливостям працевлаштування надомників, встановити права та обов’язки роботодавця та робітника, умови праці та її оплату, способи контролю та комунікацій. До моменту остаточного прийняття Трудового Кодексу, внести до Закону України «Про зайнятість населення» відповідні статті про дистанційну працю, що затвердить рівність усіх категорій працюючих [7].

Варто зазначити, що будь-яка галузь права контролюється та регулюється відповідним Кодексом, тому прийняття Трудового Кодексу є неминучою умовою для ефективного регулювання трудових правовідносин в довгостроковій перспективі.