ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ СТРАЙКІВ В УКРАЇНІ ТА ГРУЗІЇ

УДК 349.22

Чавикіна О.В., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: розкрито сутність страйку як одного із способів врегулювання трудових суперечок між робітниками і роботодавцем. Проаналізовано чинне законодавство України та Грузії щодо особливостей проведення страйків. Виявлено основні відмінності в нормативно-правових актах даних країн, що регулюють проведення страйків.

Ключові слова: страйк, конфлікт, робітники, роботодавець, право на страйк, правове регулювання.

Abstract: the essence of the strike is disclosed as one of the ways of resolving labor disputes between workers and employer. The current legislation of Ukraine and Georgia concerning the peculiarities of strikes is analyzed. The main differences in the normative legal acts of the data of the countries governing the conduct of strikes are revealed.

Keywords: strike, conflict, worker, employer, the right to strike, legal regulation.

На сьогоднішній день захист та охорона конституційних прав громадян, їх законних інтересів у всіх сферах діяльності, в тому числі в трудовому праві, є одним із найголовніших завдань будь-якої правової держави. Низька заробітна плата, неналежні умови праці, кардинальні зміни в організації виробництва, а також загострення відчуття соціальної справедливості є підставами для виникнення трудових конфліктів, які можуть бути вирішені різними способами, зокрема проведенням страйку. Право на страйк набуло статусу основного права у всіх розвинених демократичних країнах світу, однак варіанти закріплення цього права різні. Найповнішу інформацію щодо права на страйк можна знайти в законодавствах держав СНД, Центральної та Східної Європи та окремих держав Західної Європи, але в конституціях таких країн, як Великобританія, США, Нова Зеландія, Нідерланди взагалі немає згадки про страйк. Тому мета даного дослідження полягає у порівнянні дійсного законодавства України та Грузії щодо особливостей проведення страйків.

На міжнародному рівні можливість громадян проводити страйки зазначається у статті 6 Європейської соціальної хартії та статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, які закріплюють дане право за умови здійснення його згідно законодавства кожної країни. Згідно статті 44 Конституції України, кожний, хто працює, має повне право на проведення страйку для захисту своїх соціально-економічних інтересів [1]. Також, Конституція містить заборону щодо примусової участі або неучасті в ньому, та положення про те, що заборона страйку може здійснюватися лише на підставі законодавства. Відповідно до статті 33 Конституції Грузії, в цій країні визнається право на страйк, порядок його здійснення визначається законом, та саме закон встановлює гарантії діяльності життєво важливих служб [2]. Отже, Конституція України більш детально розкриває права громадян на страйк, містить деякі заборони щодо його реалізації, в той час, як Конституція Грузії лише визнає це право та вказує документ, який містить порядок його здійснення.

Основним законом, що регулює порядок здійснення страйку в нашій країні є Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03.1998 р. № 137/98-ВР. Згідно статті 17 даного закону, страйк – це колективне добровільне тимчасове припинення роботи працівниками підприємства, або його структурного підрозділу задля вирішення колективного трудового спору. Крім цього, міститься положення про те, що страйк є останнім етапом регулювання трудового конфлікту за умови, що всі можливості вичерпані та роботодавець відмовляється задовольнити потреби працівників, або профспілкової організації [3]. Головним документом, що регулює трудові правовідносини в Грузії, в тому числі право громадян на страйки, є Трудовий Кодекс. Відповідно до статті 49, страйк – це тимчасова добровільна відмова працівників, у разі спору, від повного або часткового виконання своїх зобов’язань, передбачених трудовим договором. Також, дійсне законодавство зазначає осіб, які не мають права брати участь у страйку. До речі, в Трудовому Кодексі Грузії передбачений локаут, що означає добровільну відмову роботодавця від повного або часткового виконання зобов’язань при виникненні спору [4]. Отже, уряд Грузії допускає право працівників на страйк, і право роботодавців на дії у відповідь – локаути. Такий підхід заснований на визнанні рівноправності працівників та роботодавців. На сьогодні в нормативно-правових актах України немає жодних положень про локаут, але в проекті Трудового Кодексу це передбачено. Це означає, що рівноправність сторін відсутня, тому що працівники є менш впливовими й економічно слабшими за роботодавців.

Як прописано в законодавчих актах вищезазначених країн, колективний трудовий спір повинен вирішуватися шляхом примирних процедур. Згідно статті 48 Трудового Кодексу Грузії, примирні процедури – це ведення прямих переговорів між роботодавцем і групою працівників (не менше 20 чоловік), або між роботодавцем і об’єднанням працівників, або медіацію. Іншими словами, примирні процедури означають пошук усіх можливих і задовольняючих обох сторін шляхів врегулювання трудового спору. На жаль, в українському законодавстві чітке визначення поняття примирних процедур відсутнє. Однак, наша держава сприяє тільки мирному регулюванню трудових конфліктів задля уникнення страйків і мітингів, створивши спеціальні органи, які здійснюють примирення сторін, – примирна комісія, незалежний посередник, трудовий арбітраж та Національна служба посередництва і примирення, в той час, як в Грузії запроваджений трудовий арбітраж і спеціальне Міністерство.

Законом України забороняється проводити страйк, коли він загрожує здоров’ю громадян, зовнішньому довкіллю та перешкоджає ліквідації наслідків стихійних аварій, катастроф та епідемій, а також забороняються страйки під час встановленого надзвичайного стану. Грузинське законодавство передбачає можливість відкласти початок страйку (локауту), або його призупинити не більше ніж на 30 днів, якщо є небезпека загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, чи діяльності третіх осіб та життєво важливих служб. Можна підбити підсумки, що заборона страйків (локаутів) передбачена тільки у крайніх випадках задля захисту життя і діяльності громадян, спеціальних служб, та збереження довкілля.

На відміну від Грузії, Україна в законодавчих актах прописує більш детальніші положення щодо незаконних страйків. Незаконним вважається страйк, якщо він проводиться в період проведення примирних заходів; був оголошеним задля зміни конституційного ладу країни та адміністративно-територіального устрою; порушує будь-які права людей та деякі норми закону. Трудове законодавство Грузії зазначає, якщо одна зі сторін ухилилася від участі в примирних процедурах і влаштовує страйк або локаут, то вони будуть вважатися незаконними. Під час воєнного стану право на страйк або локаут може бути обмежене декретом Президента Грузії, а під час надзвичайного стану – декретом Президента Грузії, які вимагають згоди Прем’єр-міністра Грузії. Участь у незаконному страйку – це порушення трудової дисципліни, яке карається доганою або звільненням.

Однак, деякі працівники можуть мати певні гарантії під час проведення страйку. Наприклад, за українськими працівниками, які не брали в ньому участь, зберігається заробітна плата відповідно встановленого окладу. Участь у законних страйках не є порушенням трудової дисципліни і не може притягуватися до дисциплінарної відповідальності. Стаття 379 Трудового Кодексу України містить гарантії для учасників страйків: за домовленістю сторін може бути виплачена заробітна плата за час участі у даному заході, а у разі недосягнення згоди питання вирішується у судовому порядку. У випадку, якщо роботодавець відмовляється від вимог примирних органів, він буде зобов’язаний виплатити середньо місячний заробіток [5]. Трудовий Кодекс Грузії містить наступні гарантії: участь у законному страйку не розглядається як порушення трудової дисципліни та не є підставою для розірвання трудового договору; якщо локаут визнано незаконним, то роботодавець має відновити трудові відносини з працівниками та відшкодувати їм пропущені робочі години; робітники, які через страйк не могли виконувати свої обов’язки, можуть бути переведені на іншу роботу, або отримати відшкодування за період простою.

На основі проведеного дослідження, можна зробити висновки, що Україна та Грузія мають певні відмінності в нормативно-правових актах щодо регулювання питання проведення страйків. Однак, обидві держави визнають право громадян на страйк та сприяють мирному врегулюванню трудових спорів за допомогою створення відповідних органів, які здійснюють примирні процедури. Однак, дійсне законодавство вищезазначених країн не повністю розкриває питання проведення страйків та локаутів, тому можна надати рекомендації щодо необхідності більш детального вивчення даної проблеми та прийняття нових редакцій відповідних законодавчих актів, щоб не допустити порушення прав обох сторін трудових правовідносин.