ПЕРЕХІД ДО ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ ЯК СТРАТЕГІЧНА МЕТА РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
УДК 338.45:37
Ковальов І.С., студент 1 року ОС магістр
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація: Досліджено існуючі методики та підходи до розвитку організації при переході до «економіки знань». Уточнено сутність поняття «економіка знань». Визначено основні відмінні риси нової економіки та їх вплив на проектні організації.
Ключові слова: економіка знань, нова економіка, управління проектами
Abstract: The existing methods and approaches to the development of the organization during the transition to the «knowledge economy» are explored. The essence of the concept «knowledge economy» is specified. The main distinctive features of the new economy and their influence on the design organizations are determined.
Key words: knowledge economy, new economy, project management
Прогресивними загальносвітовими тенденціями сьогодні є перехід до економіки знань, глобальний характер функціонування економічних систем та посилення їх соціального спрямування. Формування економіки знань в теперішньому світі одне з найбільш важливих напрямків розвитку економіки розвинених країн світу. Доведено, що ефективним інструментом вдосконалення організацій є проектне керівництво. В даний час, розвиток знань і підходів в області управління проектами дуже затребуване і викликає великий інтерес.
На формування ціннісно-орієнтованого управління значно вплинули роботи Бушуєва С.Д., Бушуєвої Н.С., Рача В.А., Молоканова В.М., Буркова В.М., Мазура І.І., Шапіро В.Д., Воропаєва В.І., Бабаєва І.А. та ін.
У сучасному світі знання та їх активне використання є єдиним джерелом нарощування достатку в організаціях і товариствах. Знання, інформація, особистісні якості, спеціалізація і кваліфікаційні вимоги є необхідними інструментами для досягнення матеріального зростання, а ті суспільства, які позбавлені таких інструментів, вважаються бідними. Сьогодні потенціал безпосередньо залежить від знань, так як використання креативного мислення уможливлює просування і розвиток. Навчитися керувати знаннями означає сьогодні перейти на новий рівень, де нове використання організаційних механізмів, управлінських прийомів і підходів породжує конкурентні переваги. Отже, отримання знань про «управлінні знаннями» стає важливою необхідністю.
Метою даної роботи є аналіз існуючих методик і підходів до управління проектами розвитку організації при переході до «економіки знань».
В сучасному світі управління проектами стало загальновизнаною професійною діяльністю. Методології і засобу керування проектами широко використовуються у всіх сферах цілеспрямованої і проектно-орієнтованої діяльності Сьогодні існує велика кількість систем знань з управління проектами. Система знань PMBOK (Project Management Body of Knowledge) являє собою одну з найбільш ранніх розробок в області систематизації знань з управління проектами [1]. Методологія PMBOK PMI передбачає, що вона використовується в будь-якому оточенні (юридичному, економічному, політичному, технологічному). Система знань ICB використовується для формалізації знань в сфері управління проектами під час підготовки і сертифікації компетенції проектних менеджерів по чотирирівневій системі. Важливою особливістю системи є те, що вона агрегує методологічні розробки національних асоціацій з управління проектами, дозволяючи тим самим робити в неї елементи знань, що мають національну і галузеву специфіку. Основою методології MSP (Management of Successful Programme) є The APM (Association of Project Management) Body of Knowledge програмами та управління портфелями. Методологія описує 52 області знання, які необхідні для успішного управління проектами. Методологія PRINCE (Projects In Controlled Environments) фокусується на організації, оперативному управлінні і контролі [2]. Її використання обов’язково під час реалізації державних проектів. Методологія Prince 2 є процесно-орієнтованої, з фокусом на продукт. P2M – (Project and Program Management for Enterprise Innovation), національний стандарт Японії з управління проектами [3]. Це система знань з управління проектами та програмами, орієнтованими на інновації в розвитку підприємства в умовах конкурентного оточення.
Термін «економіка, що базується на знаннях», або «економіка знань», був запропонований в 1962 р. Ф. Махлуп [4], який описав їм сектор економіки, орієнтований на виробництво знань. Сьогодні цей термін використовується більш широко для визначення типу економіки, в якій знання відіграють вирішальну роль, а створення і використання знань стає джерелом зростання, фактором, що визначає конкурентоспроможність компаній, регіонів і країн. Виділяють наступні чотири опори «Економіки знань»: 1) інституційна структура. Вона передбачає створення відповідних економічних стимулів та інституційного режиму, що підтримують широке поширення та ефективне використання локальних і глобальних знань у всіх секторах економіки, які сприятимуть розвитку підприємництва, а також заохочують економічну і соціальну трансформацію, що породжуються революцією знань; 2) інноваційна система. В її рамках створюються ефективні організаційні форми і ділове оточення, які підтримують інновації та підприємництво, охоплюють фірми, наукові і дослідницькі центри, університети, «мислячі танки» і інші установи, які діють в інтересах розвитку глобальних знань і одночасно, пристосовуючись до місцевих потреб , використовують знання для виробництва нових продуктів, послуг та шляхів здійснення ділових операцій; 3) освіта і навчання. Це сприяє формуванню суспільства кваліфікованих, динамічних і творчих людей з можливостями хорошої освіти і довічного навчання для всіх і відповідає інтересам справи раціонального поєднання державного і приватного фінансування; 4) інформаційна інфраструктура. Формування динамічної інфраструктури та конкурентоспроможного та інноваційного інформаційного сектора надає різноманітні ефективні і конкуруючі послуги та інструменти, призначені для всіх секторів суспільства. Вона включає не тільки високі технології - такі, як Інтернет і мобільний зв’язок, але також радіо, телевізори і різні медіа, комп’ютери та інші засоби для зберігання, здійснення операцій і використання інформації, а також цілий набір комунікаційних послуг.
Виділяють наступні 5 відмінних рис нової економіки: 1) продуктивність все більшою мірою залежить від використання досягнень науки і техніки, а також від якості інформації та менеджменту; 2) в розвинених країнах увагу виробників і споживачів зміщується від матеріального виробництва в бік інформаційної діяльності; 3) відбувається глибока трансформація організації виробничого процесу (від стандартизованого масового в сторону «кастомізування» (тобто гнучко перебудовується відповідно до нових вимог споживача) виробництва і від вертикально інтегрованої організації в сторону горизонтальних мережевих взаємин і взаємозв’язків між підрозділами); 4) економіка стає більш глобальною, внаслідок чого капітал, виробництво, менеджмент, ринки, праця, інформація і технології організовані незалежно від кордонів; 5) технологічні зміни, в основі яких – інформаційні технології, що перетворюють матеріальну основу сучасного світу, набувають все більш революційний характер.
Головна і відмінна риса нової економіки – прискорений розвиток і використання нематеріальних активів і нематеріальної середовища господарської діяльності. Виробництво, розподіл і використання знань становлять основу «економіки знань», а її інфраструктурою стає всесвітня інформаційна «павутина». У цьому полягає зміна парадигми економічного розвитку, яка суттєво зменшує матеріально-ресурсні та просторові межі кордонів темпів зростання. Саме «економіка знань» стає потужним імпульсом прискорення технологічного розвитку, підвищення наукоємності та конкурентоспроможності продукції, сприяє диверсифікації діяльності, допомагає подоланню депресії і підйому виробництва в окремих країнах і їх регіонах [5].
«Економіка знань» являє собою нероздільну тріаду ринків: ринку знань, ринку послуг, ринку праці. Їх не можна розглядати ізольовано, настільки тісно вони один з одним взаємодіють, з чого випливає багато наслідків і що має бути усвідомлене людьми, які приймають рішення в даній області. У сучасному розумінні знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, його правильне свій відбиток у мисленні людини. Знання виступають як продукт діяльності, предмет кінцевого 20 споживання, виробничий ресурс, засіб трансакцій, засіб тезаврації, а також засіб консолідації суспільства і відтворення громадських інститутів. У процесі дослідження структури знання виділяють знання зовнішні, внутрішні і функціональну структуру. Корпоративні знання відіграють роль незамінного засобу гармонізації взаємовідносин підприємства з ринком, а внутрішнього середовища підприємства – з його завданнями, є інструментом створення «гармонійного» підприємства.
Сформована система накопичення знань, управління знаннями в компанії багато в чому визначає результати виконуваних проектів і програм [6]. В процесі розробки системи управління знаннями в організації найбільш поширений підхід – це виділення ключових процесів трансформації знань і встановлення взаємозв’язків між ними. Основне завдання полягає в оптимізації цих процесів [7].
Система управління знаннями, повинна бути цілеспрямованою і здатною створювати організаційно-економічні, технологічні і психологічні умови для того, щоб: швидше відповідати на вимоги клієнтів за допомогою більш ефективних інноваційних рішень, які є конкурентною перевагою компанії; прискорювати втілення знань в товари та послуги; використовувати нематеріальні активи партнерів, здійснюючи спільну технічну, функціональну, галузеву експертизу; підвищувати ефективність навчання і передачі навичок для персоналу; своєчасно розгортати дослідження, пов’язані з виробництвом нових знань і найшвидшим втіленням результатів в товари та послуги; створювати і застосовувати системи відповідальності за цілеспрямоване досягнення ефективних результатів використання знань.
Отже, управління знаннями складне і багатогранне; воно включає в себе все, що організація робить, щоб зробити знання доступними для роботи, це: впровадження ключової інформації в системи і процеси, використання стимулів, щоб мотивувати персонал і виникають групи впроваджувати нові знання в управління організацією. Для ефективного управління знаннями необхідний набір багатьох організаційних елементів - технології, досвіду людських ресурсів, структури і культури організації – щоб підтвердити, що правильне знання використано в правильний момент.
ЛІТЕРАТУРА
Бушуєв С.Д. Управління проектами: основи проф. знань і система оцінки компетентності проектних менеджерів / С. Бушуєв, Н. Бушуєва. – Изд. 2-е. – К.: ІРІДІУМ, 2010. – 208 с.
Грисюк Ю.С. Проектний та інвестиційний менеджмент: навч. посіб.: У 2 ч. / Грисюк Ю.С. – К.: НАДУ, 2008. – Ч.1 Проектний менеджмент. – 94 с.
Джеймс (Джим) В. Коллінс The Memory Jogger 9001: 2008. Впровадження системного підходу відповідно до стандарту ISO 9001: 2008. Системи управління якістю / Джеймс (Джим) В. Коллінс, Долорес Шервуд Стайгер. – Изд. 2-е. – Вид-во GOAL / QPC (США), 2009 – 266 с.
Науковий керівник
викладач Болотова О.О.