ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ТРУДОВИЙ СПІР»

УДК 340.111.5

Сушко К.В., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація. В статті досліджуються проблемні аспекти визначення поняття індивідуального трудового спору. Аналізуються погляди науковців щодо поняття трудового спору, індивідуального трудового спору. Досліджуються положення діючого трудового законодавства України та Проекту Трудового кодексу України.

Ключові слова: спір, індивідуальний, кодекс, закон, суперечка, проект, сторони.

Abstract. The article deals with the problem aspects of the definition of the concept of an individual labor dispute. The views of scholars on the concept of labor dispute, individual labor dispute are analyzed. The article examines the provisions of the current labor legislation of Ukraine and the Draft Labor Code of Ukraine.

Keywords: dispute, individual, code, law, dispute, project, parties.

Основний Закон держави чітко визначає в ст. 43, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується [1]. Цінність цього права полягає у тому, що праця виступає своєрідним рушійним елементом розвитку економіки, яка значною мірою залежить від рівня розвитку ринку праці. Проте, не завжди відносини між роботодавцем і працівником складаються так, як би хотілося сторонам трудових правовідносин, оскільки існує багато факторів, які негативно впливають на розвиток трудових відносин і тягнуть за собою виникнення трудових спорів (конфліктів) між суб’єктами цих відносин. Але, незважаючи на те, що законодавство досить чітко регламентує порядок вирішення індивідуальних трудових спорів як в судах, так і в Комісіях по трудовим спорам, на сьогодні відсутнє легальне визначення поняття індивідуального трудового спору, що на нашу думку призводить до нерозуміння відмінностей між індивідуальним трудовим спором та трудовим спором в цілому.

Проблемні аспекти визначення поняття індивідуального трудового спору досліджувала низка науковців: Болотіна Н.Б., Іншин М.І., Прилипко С.М., Чанишева Г.І., Ярошенко О.М.. Але незважаючи на напрацювання вказаних науковців дана проблематика так і не вирішена в зв’язку з відсутністю легального визначення індивідуального трудового спору.

Метою дослідження є визначення поняття «індивідуального трудового спору».

На законодавчому рівні поняття індивідуального трудового спору в Україні не закріплено, тому вирішенням вказаної проблеми присвячено низку наукових розробок фахівців в сфері трудового права. Перш ніж визначити поняття індивідуального трудового спору, необхідно визначити поняття трудового спору в цілому, оскільки дані категорії є досить спорідненими між собою.

Так, на думку Н.Б. Болотіної під трудовим спором необхідно розуміти невирішені шляхом безпосередніх переговорів між працівником та роботодавцем розбіжності стосовно застосування норм трудового законодавства або встановлення чи зміни умов праці, із заявою про розгляд яких працівник або роботодавець звернулися до компетентного органу з розгляду трудових спорів [2, с. 665].

Схожу точку зору висловлюють й С.М. Прилипко та О.М. Ярошенко. На думку вищезазначених науковців трудові спори – це не врегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між сторонами соціально-трудових відносин щодо застосування законодавства про працю, встановлення нових або зміни існуючих умов праці, що передані на розгляд уповноваженого юрисдикційного органу [3, с. 715].

На нашу думку досить актуальну позицію висловлює М.І. Іншин. Вчений під поняттям трудового спору розуміє розбіжності інтересів і потреб сторін трудового або колективного договорів, що не були врегульовані ними підчас безпосередніх переговорів і передані на розгляд до спеціально створеного для даного юрисдикційного органу. При цьому, на думку вченого вбачається, вищезазначене поняття трудового спору повинно знайти своє місце в спеціальній главі Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), присвяченій питанню вирішення трудових спорів [4, с. 73-74].

Отже, в даному випадку ми цілком погоджуємось з науковцем і вважаємо, що дане визначення потрібно закріпити в ст. 221 КЗпП. Оскільки на сьогодні саме розміщення даного визначення в цій нормі КЗпП буде відповідати логічному обґрунтуванню закону та правилам нормотворчої техніки.

Разом з тим фактично, сьогодні законодавець ототожнює категорію «трудовий спір» і «індивідуальний трудовий спір», про що свідчить назва Глави 15 КЗпП «Індивідуальні трудові спори» [5], що на нашу думку є невірним. Тому, доречніше було б назву даної Глави найменувати як «Трудові спори», а вже в межах даної Глави визначити поняття індивідуальних і колективних трудових спорів. Тому, в подальшому при визначенні поняття індивідуальних трудових спорів необхідно враховувати вищезазначені прогалини нинішнього законодавства.

Що стосується безпосередньо поняття індивідуальних трудових спорів, то досить актуальну позицію висловлює О.О. Вологдін. На думку вченого індивідуальні трудові спори – це неврегульовані розбіжності між роботодавцем і працівником з питань застосування трудового законодавства та інших нормативних правових актів, містять норми трудового права, колективного договору, угоди, локального нормативного акта, трудового договору (у тому числі про встановлення або зміну індивідуальних умов праці), про які заявлено в орган з розгляду індивідуальних трудових спорів, а також спір між роботодавцем та особою, раніше перебували у трудових відносинах з цим роботодавцем, а також особою, яка виявила бажання укласти трудовий договір з роботодавцем, у разі відмови роботодавця від укладення такого договору [6, с. 371].

Дане визначення дійсно заслуговує на увагу в контексті оновлення трудового законодавства. Але разом з тим, вирішення даної проблеми запропоноване законодавцем в Проекті Трудового кодексу України. Так, відповідно до ст. 349 даного Проекту індивідуальний трудовий спір – це трудовий спір між працівником і роботодавцем, що виникає при здійсненні трудових відносин, а в окремих випадках до їх початку або після їх припинення. При цьому, вказана норма Проекту визначає, що предметом індивідуального трудового спору можуть бути питання укладення, зміни, припинення трудового договору, встановлення або зміни умов праці, оплати праці, виконання вимог трудового законодавства, угод, колективного чи трудового договору, інших вимог працівником або роботодавцем щодо порушення їх прав [7].

Також в ст. 350 Проекту кодексу вказується, що сторонами індивідуального трудового спору є працівник і роботодавець. Крім того конкретизується, що стороною індивідуального трудового спору може бути також особа, яка раніше перебувала у трудових відносинах з роботодавцем, а також особа, якій відмовили у прийнятті на роботу. Інтереси працівника і роботодавця під час розгляду спору чи виконання рішення щодо нього можуть представляти адвокати, представники профспілкової організації, членом якої є працівник, або інші особи уповноважені в установленому законом порядку [7].

Таким чином, проаналізувавши проблеми визначення індивідуального трудового спору, ми дійшли висновку, що сьогодні необхідно визначення індивідуального трудового спору закріпити в ст. 221 КЗпП, а в подальшому з прийняттям Трудового кодексу України залишити нинішню редакцію ст. 349 Проекту.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

  2. Болотіна Н.Б. Трудове право України: підручник / Н.Б. Болотіна. – К.: Знання, 2008. – 860 с.

  3. Прилипко С.М. Трудове право України: підручник / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. – 4-те вид., переробл. і доп. – X.: ФІНН, 2011. – 800 с.

  4. Іншин М.І. Трудові конфлікти та трудові спори у системі соціальних конфліктів / М.І. Іншин // Форум права. – 2006. – № 2. – С. 71-75.

  5. Кодекс законів про працю України : Закон України від 10 грудня 1971 року, в редакції від 01.01.2015 // Відомості Верховної Ради УРСР – 1971. – № 50. – Ст. 375.

  6. Право: учебник и практикум для академического бакалавриата / А.А. Вологдин; под общ. ред. А.А. Вологдина. – М.: Издательство Юрайт, 2015. – 407 с.

  7. Проект Трудового кодекcу Укрaїни № 1658 від 27.12.2014 р. // Офіційний caйт Верховної Рaди Укрaїни.

Науковий керівник

к.ю.н., доц. Силенко Н.М.