ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС

УДК 346.548(477):338.47

Матвєєва А.В., к.ю.н., с.н.с., провідний науковий співробітник
НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку НАПрН України

Анотація: Автор розглянула у тезах доповіді питання правової регламентації транспортної політики як важливої складової інтеграційного процесу. Виокремлені фактори незадовільного стану транспортної галузі, а також головні нормативно-правові акти, що містять положення щодо розвитку транспортної галузі.

Ключові слова: транспортна політика, інтеграція, транспортна галузь, Угода про асоціацію, транспортні коридори.

Abstract: The author considered in the abstracts the questions of the legal regulation of transport policy as an important component of the integration process. Identified factors of the unsatisfactory state of the transport industry, as well as the main regulatory acts that contain provisions for the development of the transport industry.

Key words: transport policy, integration, transport industry, association agreement, transport corridors.

Транспортна галузь в Україні знаходиться далеко не в ідеальному стані і на відміну від Європи, судячи хоча б зі стану автомобільних доріг, не належить до ключових секторів національної економіки. Так, за оцінками Асоціації міжнародних перевізників України потенціал галузі не використовується належним чином, Урядові реформи у транспортній галузі практично не розпочалися, що зводить нанівець всі зусилля транспортників розвивати цей важливий сектор економіки.

У питанні вантажних перевезень вітчизняні представники опиняються в невигідному становищі через заборони деяких країн Євросоюзу на в’їзд через невідповідність екологічним стандартам. Міжнародні пасажирські перевезення також страждають через застарілу транспорту базу. Як наслідок, вітчизняні підприємці закликають до реформ не на папері, а в реальності. Однак зміни мають бути комплексними і проводитися з урахуванням потреб гарантування безпеки як пасажирів, так і водіїв.

Для реалізації питань щодо розвитку транспортної галузі як галузі, що спроможна «залучити» нашу країну до міжнародної економічної системи, державою схвалена Національна транспортна стратегія до 2030 року. Серед головних причин незадовільного стану транспортної галузі вказані такі:

потреби населення та бізнесу у перевезеннях задоволені виключно за обсягами, проте не за якістю;
пасажирські перевезення є збитковими через масові пільги на перевезення пасажирів різних вікових та соціальних груп;
системне недофінансування галузі;
технічна відсталість рухомого складу;
невідповідність вартості надаваних послуг з перевезення їх якісній складовій;
відсутність досконалого правового механізму державно-приватного партнерства тощо.

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС надало новий поштовх та зміст розвитку міжнародних перевезень та поставило нові завдання для національної транспортної політики. Перш за все, слід вказати, що стаття 367 Угоди закріплює основні напрямки європейської транспортної політики у межах співробітництва з Україною: розширення та зміцнення співробітництва в галузі транспорту з метою сприяння розвитку стабільних транспортних систем; сприяння здійсненню ефективних і безпечних транспортних перевезень, а також інтермодальності й оперативної сумісності транспортних систем; докладання зусиль для посилення основних транспортних зв’язків між територіями Сторін.

Фактично – це орієнтири для української сторони, до досягнення яких необхідно прагнути. Аналіз статті 368 Угоди дає підстави виділити й перші кроки, які необхідно здійснити нашій державі у транспортному секторі:

реструктуризація та оновлення транспортного сектору України і поступова гармонізація діючих стандартів та політики з існуючими в ЄС без шкоди для зобов’язань, що випливають з окремих транспортних угод, укладених між Сторонами;
покращення руху пасажирів та вантажів, зростання плинності транспортних потоків між Україною, ЄС і третіми країнами регіону за рахунок усунення адміністративних, технічних, прикордонних та інших перешкод, покращення транспортної мережі та модернізації інфраструктури, зокрема на головних транспортних осях, які з’єднують Сторони. Це співробітництво включає заходи, спрямовані на спрощення перетину кордонів.
обмін інформацією і спільна діяльність а) на регіональному рівні, зокрема враховуючи та впроваджуючи прогрес, досягнутий в рамках різних регіональних транспортних домовленостей, зокрема Транспортної панелі Східного партнерства, транспортного коридору Європа – Кавказ – Азія (ТРАСЕКА), Бакинського процесу та інших транспортних ініціатив; б) на міжнародному рівні, зокрема міжнародні транспортні організації та міжнародні угоди і конвенції, ратифіковані Сторонами; в рамках різних транспортних агентств ЄС.

Відповідно до приписів ст. 369 Угоди це співробітництво, охоплює такі сфери, не обмежуючись тільки ними:

розвиток сталої національної транспортної політики, яка буде охоплювати всі види транспорту, зокрема з метою забезпечення ефективних і безпечних транспортних систем, і сприяти інтеграції ініціатив у сфері транспорту в інші напрями політики;
розвиток галузевих стратегій на основі національної транспортної політики (зокрема нормативні вимоги щодо модернізації технічного обладнання і транспортних парків для дотримання найвищих міжнародних стандартів) щодо автомобільного, залізничного, річкового, морського та авіаційного транспорту, а також інтермодальність, враховуючи терміни й основні етапи імплементації, адміністративну відповідальність і фінансові плани;
розвиток мультимодальної транспортної мережі, пов’язаної з Транс’європейською транспортною мережею (TEN-T), та удосконалення інфраструктурної політики з метою кращого визначення й оцінки інфраструктурних проектів щодо різних видів транспорту. Розвиток стратегій фінансування, спрямованих на утримання, усунення перешкод у пропускній здатності та розвиток неповної інфраструктури, а також активізацію і сприяння участі приватного сектору в транспортних проектах відповідно до Додатка XXXIIІ до цієї Угоди;
приєднання до відповідних міжнародних транспортних організацій та угод, зокрема процедури забезпечення суворого застосування та ефективного виконання міжнародних транспортних угод і конвенцій;
науково-технічне співробітництво та обмін інформацією для розвитку і удосконалення технологій в галузі транспорту, наприклад інтелектуальних транспортних систем;
сприяння використанню інтелектуальних транспортних систем та інформаційних технологій при управлінні і використанні всіх видів транспорту, а також підтримка інтермодальності та співробітництва у використанні космічних систем і впровадженні комерційних рішень, що полегшують транспортні перевезення.

Сьогодні Україна продовжує активну участь у реалізації проекту «Східне партнерство», що є ініціативою Європейського Союзу та поширюється на 28 держав-членів ЄС та шість східноєвропейських сусідів ЄС – Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну. За даними Міністерства інфраструктури України в рамках цього партнерства реалізуються проекти:

GO-HIGHWAY «Гданськ − Одеса» (проект будівництва та реконструкції дороги Краковець – Львів – Умань − Одеса, що з’єднає Балтійське та Чорне моря як частину інтермодальних маршрутів Південного шовкового шляху через Чорне та Каспійське моря в обхід Росії).
Via Carpatia (транспортний коридор від Балтики до Чорного моря), що важливо для успішної інфраструктурної інтеграції з країнами ЄС. Маршрут пройде територією Литви, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Греції і матиме відгалуження в Україну, з’єднуючи таким чином Карпатський регіон з Балтикою та Чорним морем.

В рамках виконання цих планів держава очікує збільшення надходжень від транзиту товарів, здешевлення вартості перевезень для власних експортерів та імпортерів, створення нових робочих місць у портах, службах міжнародних перевезень та супутніх їм організаціях.

При цьому ситуація в ЄС є прямо протилежною. Транспорт є ключовим сектором внутрішнього ринку ЄС з перших днів започаткування економічної інтеграції. Як результат, ЄС має добре сформовану нормативно-правову базу і провадить продуману політику у сфері транспорту. Зокрема, Директива Ради № 92/6/ЄЕС від 10 лютого 1992 року визначає порядок встановлення та використання реєстраційних пристроїв (тахографів) для транспортних засобів задля підвищення безпеки на дорогах, а також для регулювання умов праці водіїв. А Директива 2003/59/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 липня 2003 року визначає початкову кваліфікацію і періодичність підготовки водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів.

Європейці не обійшли й питання екології та визначили в Директиві Європейської Ради 92/6/ЄЕС від 10 лютого 1992 року, що встановлення обмежувачів швидкості позитивно впливає на зовнішнє середовище та на економію енергії.

Світові тенденції розвитку транспортних систем свідчать про необхідність стрімкого об’єднання транспортних технологій та регіональних проектів мобільності. Взаємний доступ до ринків для надання послуг із перевезення зможе матеріалізуватися лише в тому випадку, коли Україна перейме і впровадить визначений перелік регуляторних актів ЄС. Саме тому законодавець повинен якомога швидше подбати про імплементацію європейського законодавства, враховуючи однак вимоги українських реалій.