ГІПЕРРЕАЛЬНІСТЬ «ПО-УКРАЇНСЬКИ»
УДК 316.776:159.954.3(477)
Безпала С.С., студентка 1 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Aнотaція. В цій роботі було порівняно характеристики гіперреальності за книгою Жана Бодріяра «Америка» з реаліями медіа в Україні. Визначено проблеми сучасних ЗМІ в країні та можливі варіанти їх вирішення.
Ключові словa: гіперреальність, медіа, симулякри.
Abstract. In this work, characteristics of hyperreality to Jean Baudrillard’s “America” book were compared with the media realities in Ukraine. The problems of modern mass media in the country and possible variants of their solution are defined.
Key words: hyperreality, media, simulacrum.
Майже кожен з нас колись купляв мандарини, правильно? Особливо у зимовий період, наприклад перед Різдвом. Всім потрібні вітаміни, щоб залишатися здоровими. Частіше за все, ми вибираємо мандарини на їх зовнішнім виглядом, не впевнена, що хтось перевіряє їхні документи та хімічний склад. Всі ми шукаємо великі, з гарною, не подряпаною скоринкою, плоди, але, приходячи додому, дуже часто заcмучуємсоя, бо саме тієї шкурки в мандарині набагато більше, ніж самого плода. Вкусити та насолодитись майже і нічим. Мандарини і гіперреальність – не поєднані речі, можна подумати, але я доведу, що це не так. Чим більша шкурка чи, іншими словами, оболочка – тим менше реального смаку. Так само, чим більше наша реальність окутана впливом ЗМІ, фейками та фантазіями, тим менше ми, люди, можемо насолоджуватись реальним, не уявним, світом. Це есе – не просто думки щодо надмірно товстої оболонки українського «мандарину, це аналіз проблем українського медіа-простору.
Термін «гіпперреальність» вперше був застосований 1986 року Жаном Бодріяром, французьким філософом, культурологом, соціологом і публіцистом, який досліджував постмодерний простір. Заговорити про грандіозні зміни в суспільстві, про вже серйозніший вплив ЗМІ на людей та формування нового типу суспільстві йому допоміг його досвід під час поїздки за океан, а саме до Сполучених штатів Америки, де він спостерігав за людьми та аналізував зміни [1].
Тож, що це «гіперреальність»? Математичною формулою гіперреальність позначалася б так: Хn, де Х – це звична для нас реальність, в якій ми живемо: ранкова кава, буденна праця та вечірні розмови, а n – це все те, що впливає на нашу свідомість: новини, лідери думок, плітки та ін. Чому ступінь не має номеру? Відповідь проста, бо з кожним роком, кожною годиною світ змінюється, і з часом, все те, що було для нас звичним сьогодні, буде диким та відверто незрозумілим. Гіперреальність, в семіотиці та постмодернізмі, – нездатність свідомості відрізняти дійсність від моделювання реальності, особливо в технологічно-розвинених постмодерних суспільствах. Гіперреальність сприймається як умова, в якій реальність і фантастика без проблем змішались, так що немає чіткої різниці між тим, де закінчується перше, а де починається друге.
За дослідженнями Бодріяра, місцем, де почала розвиватися гіперреальність, стала Америка. «Сполучені Штати – це втілена утопія. Не варто судити про їх кризі так само, як ми судимо про нашому - кризі старих європейських країн. У нас – криза історичних ідеалів, що виникла через непридатність їх реалізації. У них – криза реалізованої утопії, як наслідок її тривалості і безперервності. Ідилічна переконаність американців в тому, що вони – центр світу, вища сила і безумовний зразок для наслідування - не така вже омана. Вона заснована не стільки на технологічних ресурсах і збройних силах, скільки на чудовій вірі в існування втілилася утопії – суспільства, яке з нестерпним, як це може здатися, простодушністю, грунтується на тій ідеї, що воно досягло за все, про що інші лише мріяли: справедливості , достатку, права, багатства, свободи; Америка це знає, вона це вірить і, врешті-решт, інші теж вірять цьому». Минуло вже багато часу і, на мою думку, слід поговорити про наш, вітчизняний «мандарин» [1].
Україна –, здавалося б, найбільша країна в Європи з неохопної оболонкою навколо. Чому так відбувається?
Перше, наш менталітет. Поколіннями українці – це діти радянського союзу, тому ми не звиклі до власної думки.Коротко скажу, прикладом слугують мої батьки та і я, наприклад. Я виховувалась в такій родині, де як сказали, так і роблять. На жаль, як і 30-40 років назад, ми чекаємо новин від медіа, чекаємо заклику, чекаємо інструкцій куди та навіщо йти. Українці – це натовп. Доречним буде вжити декілька характеристик цього терміну за Тардом, французьким соціологом і кримінологом, який вивчав психологію мас та народів. Натовп характеризується втратою її учасниками індивідуальності, людьми керують жорстокі лідери,а я вважаю, що такі умови, які створені теперішнім керівництвом держави є справжніми тортурами для українського народу, та, звичайно, повна встрата свідомості [2]. Гарним прикладом є такі ситуації, дуже часто навіть від маленьких дітей можна почути заклики з телебачення, що «зелені дяді з Росії» руйнують нашу країну. Хто вони? Політичні експерти? Звичайно ні! Це приклад впливу медіа на думку батьків, яка дуже важлива для тих, хто нею маніпулює.
По-друге, в країні майже немає незалежних телевізійних медіа (тут зі мною можуть не погодитись, може медіа незалежні і є, але хто про них знає, ось питання). Давайте проаналізуємо, хто володіє українськими ЗМІ? Не важко дізнатися про те, що майже всі теле-канали належать бізнесменам та приватним компаніям. Хтось може подумати, що це ролі не грає? Тоді, я запропоную зробити експеримент і протягом тижня дивитись новини одного телеканалу, наприклад каналу «Україна», що належить Ренатові Ахметову [3]. Аналіз, який буде здійснений навіть на студентському рівні покаже вам, що канал поширює новини з такою конотацією, яка є вигідною саме цій людині. Як кажуть у народі: вони перетягують ковдру на свій бік і приписують собі досягнення, щоб автоматично ставати лідерами думок, щоб власне і перетворювати нас на натовт.
І останнє на сьогодні, але не менш важливе. Хоч в нашій країні ще не декларували війну, а лиш було запроваджено тимчасовий воєнний час, ми вже давно воюємо. Наша війна – віртуальна, інформаційна. ЗМІ борються на кожного нас, бо ми – потенційні воїни, мізки яких, як торт «Наполеон», пропитуються отрутною інформацією, і якими вже совсім скоро можна буде маніпулювати. Не тільки традиційні ЗМІ допомагають цим процесам, слід згадати про нам такі звичні і вже улюблені соціальні мережі. Фейки а.к.а «зомбі машини» активно поширюють псевдо правдиву інформацію у фейсбуці, інстаграмі та заблокованій мережі Вконтакте, яка навіть після року після офіційної заборони на використовування все ж залишається найпопулярнішою мережею серед молоді.
Як висновок, хочу сказати, що хоч десь ми схожі з Америкою. «Що ти верзеш?» – скажете ви, а я відповім, що Україна як і всім відома країна можливостей вже давно не живе реальністю. Наш «мандарин» має ще й яку товсту скоринку, напічканий різними ГМО та повен червів плід, з гірким та неприємним смаком брехні, що перетворюють найважливішу річ для кожного з нас інформацію на найнеймовірнішу ілюзію.
ЛІТЕРАТУРА
Бодріяр Ж. Америка / Жан Бодріяр. – Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2004. – 204 с.
Гюстав Л. Психология народов и масс / Лебон Гюстав., 384.