НЕФОРМАЛЬНА ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

УДК 349.223

Походенко П.О., студентка 2 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація. У статті проаналізовано та досліджено неформальну зайнятість на ринку праці України. Проаналізовано статистичні дані щодо даної проблеми. Визначено передумови та наслідки даного явища. Наведено методологію визначення обсягів неформальної зайнятості. Запропоновано шляхи вирішення проблеми неформальної зайнятості.

Ключові слова: неформальна зайнятість, роботодавець, найманий працівник, легалізація зайнятості.

Abstract. The article analyzes and explores informal employment in the Ukrainian labor market. The statistical data are analyzed regarding this problem. The preconditions and consequences of this phenomenon are determined. The methodology of determining the volumes of informal employment is given. The ways of solving the problem of informal employment are offered.

Key words: informal employment, employer, hired employee, legalization of employment.

Одним із негативних явищ сучасного ринку праці України є переміщення частини економічно активного населення з офіційного сектора економіки до неофіційного, тіньового. Існування зайнятості в незареєстрованому секторі економіки, що передбачає приховування від обліку та оподаткування результатів дозволеної законодавством діяльності, об’єктивно зумовлене можливістю отримувати більші прибутки, ніж в легальному секторі, а також для певної категорії населення є основним джерелом доходу [1].

Теоретичні і практичні аспекти самозайнятості, неформальної зайнятості населення висвітлюються у роботах В. Гімпельсона, Р. Капелюшнікова, Т. Базиленко, Д. Стребкова, П. Петракова. Серед українських вчених, що зробили вагомий внесок у дослідження причин неформальної зайнятості, слід відмітити праці С. Бандура, І. Гнибіденка, Е. Лібанової, О. Макарової, П. Саблука, М. Соколик, В. Юрчишина та ін [2].

Неформальна зайнятість (чи тіньова зайнятість) – це вид зайнятості, коли факт встановлення трудових відносин між працівником і роботодавцем ховається від держави. Ці відносини приховуються за ініціативою роботодавця або працівника для того, щоб не платити податки або обійти той чи інший закон [3].

Державна служба статистики України здійснює моніторинг неформальної економіки з 1999 року. Визначення обсягів неформальної зайнятості здійснюється відповідно до методики, розробленої на основі положень Резолюції зі статистики зайнятості в неформальному секторі, ухваленій XV Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році. 1 Згодом, XVІІ Міжнародною конференцією статистиків праці у 2003 році було прийнято Методологічні положення щодо статистичного визначення неформальної зайнятості [4].

Для визначення неформальної зайнятості населення Державна служба статистики використовує такі запитання щодо найманих працівників:

“Чи сплачує Ваш роботодавець за Вас єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування?” (відповідь “Ні”).
“Чи маєте Ви право на оплачувану щорічну відпустку?” (відповідь “Ні”).
“У випадку хвороби, чи маєте Ви право на оплачуваний лікарняний? (відповідь”Ні" ).

Запитання Анкети щодо умов найму на роботу (письмовий трудовий договір чи усна домовленість) використовується лише для отримання додаткових характеристик, оскільки більшість осіб, які не мають будь-яких соціальних гарантій працюють за усною домовленістю [4].

За останніми даними Державної служби статистики України, в січні-червні 2018 року кількість неформально зайнятого населення віком 15-70 років склала 3,55 мільйонів осіб. Найбільша частка з них зайняті у сільському, лісовому та рибному господарстві – 42,9%; у оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів – 18,5%; у будівництві – 15,3%. Дані наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.

Також Державна служба статистики України провела аналіз щодо неформально зайнятого населення за віковими групами. Результати аналізу наведено в таблиці 1 [5].

Таблиця 1

Неформально зайняте населення за статтю та віковими групами у січні-червні 2018 року

	Усього	у тому числі за віковими групами (років)
	Усього	15-24	25-29	30-34	35-39	40-49	50-59	60-70
Неформально зайняте населення (у тис. осіб)	3552,8	339,6	442,6	537,9	462,8	839,8	721,7	208,4
Жінки	1470,9	119,5	163,8	189,8	168,5	372,5	338,7	118,1
Чоловіки	2081,9	220,1	278,8	348,1	294,3	467,3	383	90,3

Причини «тіньового» характеру неформальної діяльності українського населення доволі очевидні. По-перше, це нерегулярний, випадковий характер такої зайнятості, що стимулює згоду і працівника, і роботодавця на відносини, які легко перервати. По-друге, це значна вигідність незареєстрованої зайнятості, що дає змогу ухилятися від сплати податків самозайнятому. Працівнику неоформлені підробітки зазвичай приносять більший дохід, а роботодавець отримує можливість знизити витрати на працю, ухилитися від сплати низки податків та обов’язкових внесків, а також спростити процедуру звільнення працівника [1].

У Кодексі законів про працю України [6] у главі XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» наявна стаття 265 «Відповідальність за порушення законодавства про працю». Відповідно до неї юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю можуть несуть відповідальність у вигляді штрафу за недотримання законів про працю України. Наприклад, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення [6].

Кожен громадянин, що працює неформально, має розуміти, що такими діями порушує законодавство. Крім того, роботодавець може не надати щорічної оплачуваної відпустки, затримати виплату заробітної плати, необґрунтовано накласти штрафи, змусити працювати більше 40 годин на тиждень тощо.

Висновок. Проблему неформальної зайнятості неможливо вирішити намаганнями конкретного працівника чи роботодавця, досягнення позитивного результату можливе тільки шляхом реформування на державному рівні. Необхідно здійснювати стимулювання переходу працівників із тіньового сектору до офіційного. Базою для цього може стати впровадження оновленої системи соціального страхування, котра міститиме в собі і медичне страхування працівників [7]. Головною передумовою для зменшення чисельності зайнятих у неформальному секторі економіки, як показує світова практика, є сприяння розвитку малого підприємництва. Важливим напрямом легалізації зайнятості є загальне розширення попиту на робочу силу в офіційній економіці, розвиток виробництва, розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості, а також зростання оплати праці й прибутків у всіх сферах і видах економічної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

Трифонов М. Неформальна зайнятість населення України: кількісний та якісний виміри / Михайло Трифонов // Журнал «Спільне». – 2015.
Варга Н.І. Неформальна зайнятість населення: підходи до розуміння і визначення / Наталія Іванівна Варга // «Грані». – 2017.
Теневая занятость // Вікіпедія. – 2018.
Методологічні положення щодо визначення неформальної зайнятості населення // Державна служба статистики України. – 2013.
Демографічна та соціальна статистика. Ринок праці. Зайнятість та безробіття. // Державна служба статистики України. – 2018.
Кодекс законів про працю України в редакції від 11.10.2018 // База даних «Законодавство України». – 2018.
Дідух А. Неформальна зайнятість як соціально-економічне явище/ А. Дідух, М. Кравець. // Вісник Хмельницького національного університету. – 2014. – С. 82.

Науковий керівник

к.ю.н., ст. викл. Ваганова І.М.