ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО ЗАКРІПЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ

УДК 347.7

Волохова А.П., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: Проаналізовано правозастосовну практику процедури медіації. Досліджено проблемні аспекти етапів становлення медіації в України. Запропоновано на законодавчому рівні передбачити санкції медіатора за невиконання ним обов’язків щодо процесу медіації.

Ключові слова: медіація, медіатор, вирішення спору.

Abstract: The law-enforcement practice of mediation procedure is analyzed. The problem aspects of the stages of formation of mediation in Ukraine are investigated. It is proposed at the legislative level to provide mediator sanctions for non-fulfillment of his obligations regarding the process of mediation.

Key words: mediation, mediator, dispute resolution.

Процедуру медіації в правозастосовній практиці можна розглядати як гарантію реалізації конституційного права на державний або інший захист, разом з цим розвиток і впровадження медіації в правові механізми вимагає з’ясування її правової природи, що на сьогоднішній день є одним з найважливіших питань. Дане питання має істотне значення, тому що правове регулювання медіації, а також діяльності медіатора в такому випадку може служити одним з інструментів забезпечення ефективності медіації та гарантії якості послуг медіації. У світі, особливо в країнах англо-саксонського права, звідки сучасна медіація і почала поширюватися по всьому світу, тільки в останні кілька років стали замислюватися про проблему відповідальності медіатора з точки зору застосування до нього санкцій і пред’явлення позовів. Так аналізуючи правові обов’язки медіатора відповідно до проекту Закону України «Про медіацію», ми не знаходимо жодної норми яка б вказала на можливість залучення медіатора до відповідальності за невиконання досягнутої угоди між сторонами. У той же час законопроект встановлює винагороду медіатора при наданні їм послуг медіації, а як відомо послуга повинна бути виконана якісно та у встановленні строки. В даному випадку в разі її невиконання можна говорити не лише про невиконання досягнутої угоди стороною, але і про низьку якість надання послуг медіатором.

На наш погляд, спочатку варто визначити межі відповідальності медіатора. Де-факто медіатор не може нести відповідальність у разі, якщо згоди між сторонами не було досягнуто, за зміст домовленості в разі досягнення такої згоди, а також контроль за дотриманням домовленості і будь-які правові спори, що виникають в результаті цього. Таке формулювання відповідальності медіатора практично зводить весь інститут медіації до формалізму, і вся відповідальність за вирішення спору лежить на сторонах спору, які повністю контролюють змістовну сторону конфлікту, процес виходу із ситуації і можливих варіантів рішень, а також розумність продовження або припинення медіації також і по причини порушення медіатором таких прав професійної етики як конфіденційність, нейтральність, неупередженість.

В інших ситуаціях застосування заходів відповідальності по відношенню до медіатора можливо. Адже в основі взаємин між медіатором і сторонами медіації лежать цивільно-правові відносини. Власне, медіатор як учасник процесу медіації на наш погляд не тільки повинен нести відповідальність за реалізацію досягнутих угод, а й здійснювати сприяння його виконанню через цивільно-правові механізми відповідальності. Інакше послуги медіації перетворюються на чисту формальність, бо в разі невиконання взятих на себе зобов’язань однієї зі сторін спору, сторони повинні будуть звернутися до суду. Таким чином в даному випадку медіація призводить лише до відстрочення часу вирішення спору.

Медіатор наділений певним обсягом процесуальних повноважень. Він не має права ні судити, ні здійснювати примирення, ні робити висновки, ні давати оцінок, тобто це незалежна особа в присутності якого сторони домовляються, вирішуючи спір [1]. Медіатор не повинен підштовхувати сторони і представляти їм проекти вирішення їхньої проблеми, він тільки супроводжує сторони на шляху усунення їх спору. Сторони повинні усунути спір самостійно, в такому випадку вони зберігають за собою високий ступінь незалежності. Це веде до високої переконаності в правильності результатів переговорів [2, с. 36].

Вихідні ідеї, положення і принципи, якими керуються учасники медіації, називаються принципами медіації.

Базовими принципами медіації є:

1. добровільність – мається на увазі, як відсутність примусу ззовні. А. Кармазь виділяє наступні аспекти добровільності в процесі медіації: заборона будь-якого тиску на сторони медіації з метою проведення або припинення процесу медіації; прийняття рішення про початок, призупинення та закінчення процесу медіації тільки за взаємною згодою сторін медіації та її свій відбиток у договорі медіації; самостійність сторін організовувати процедуру медіації та особливо вибирати медіатора, на свій розсуд розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, встановлювати, зменшувати або збільшувати розміри вимог, визначати коло обговорюваних питань (тем) з врегулювання спору [3, с. 25];
2. неупередженість медіатора – по відношенню до сторін спору медіатор повинен бути рівноправним союзником для обох сторін. Він не може проявляти симпатію до однієї зі сторін або керуватися почуттям жалю;
3. конфіденційність медіації – цей принцип гарантує учасникам посередництва почуття безпеки щодо нерозголошення суті спору. У п. 1 ст. 8 проекту Закону України «Про медіацію» зазначається, що інформація про медіацію є конфіденційною, якщо сторони медіації письмово не домовляться про інше [4];
4. рівність сторін – цей принцип означає, що сторони мають однакові права і обов’язки і виключається дискримінація за ознаками або надання певних преференцій [4].

З чого випливає що сторони абсолютно вільні у виборі рішення, а медіатор тільки допомагає їм у пошуку виходу з їхнього конфлікту на рівних умовах. Медіатор повинен слідувати правилам професійної етики і тієї ролі, яку він повинен грати в процедурі медіації, незалежно від того, яка його базова професія. Сторонам медіації має побут зрозуміло, що результат, тобто прийняте рішення і досягнуті домовленості вони відповідають самі. Хоча стає абсолютно не зрозуміло яким чином медіатор може гарантувати сам процес належного регулювання суперечок якщо він виступає в процесі як незалежна особа, що не має права, втручається в сам процес досягнення домовленості.

Таким чином, в Україні сфера медіації проходить етап становлення, але вже зараз відкриває перспективи для нової професії, яка буде допомагати вирішувати конфлікти і буде корисною в повсякденному житті як для фізичних осіб, так і для юридичних.

На сьогоднішній день медіації є недостатньо популярним інститутом примирення в Україні, на відміну від інших країн світу, тому що не є законодавчо закріпленими. Тому є доцільним запозичення зарубіжного досвіду у впровадженні і подальшому вдосконаленні свого законодавства.

Медіація має безліч переваг: доступність прийняття рішення сторонам, яке задовольняє їх, свобода особистості, економія часу та витрат та інші. Всі ці переваги є доступними для всіх сфер правовідносин. Тому офіційне запровадження та вдосконалення інституту примирення (медіацій) буде позитивно впливати на вирішення спорів, пришвидшить процес знаходження консенсусу сторонами, дасть більше свободи та можливостей особам в управлінні спірними ситуаціями та непорозуміннями, адже лише від їх бажання буде залежати, як швидко буде прийняте рішення, яким воно буде і які наслідки потягне за собою.

Вважаємо, що в умовах становлення медіації було б доцільно вказати в законопроекті основні типи посередницьких процедур, сформовані зарубіжною практикою, таких як: оціночна медіація, переговори і т.д. [5]. Сумнів в можливості реалізації процедури медіації викликає пункт 2 статті 18 Закону, згідно з яким медіатор не має права надавати будь-якій стороні юридичну, консультаційну чи іншу допомогу. Але як за таких умов можливе здійснення медіації? В європейських країнах медіація здійснюється на добровільних основах [5], але подібне впровадження медіації в Україні на наш погляд, не цілком виправдано. Згідно зі статтею 4 Закону, єдиною умовою застосування процедури медіації є згода сторін. Навіть наявність згоди на проведення процедури медіації та взаємопов’язане з цим пряме здійснення даної процедури ніяк не вважається перешкодою для подальшого звернення до суду. Не слід очікувати, що суб’єкти господарювання вже після вступу Закону в силу поквапляться ввести в свої договори умову про медіативне застереження і вдатися до процедури медіації. В свою чергу організаційна база медіації відповідно до статті 19 Закону складається з саморегульованих організацій медіаторів. У той же час слід врахувати те, що покладання функцій медіаторів можливо і на систему адвокатури і нотаріату.

На сьогоднішній день в законі не відображені санкції, які можуть застосовуватися до медіатора за невиконання ним його обов’язків щодо процесу медіації. Саме тому одним з основних призначень даної статті є привернення уваги вчених до необхідності формування загальновизнаного понятійного апарату професійної відповідальності в тому числі і понятійного апарату професійної відповідальності медіаторів, оскільки його відсутність негативно впливає на юридичний практику. Наявність гармонійної системи професійної відповідальності медіатора може виступати в якості потужного стимулу надання якісних послуг з медіації, а потім і одним з вагомих факторів розвитку інституту медіації. При цьому ми думаємо, що в ході подальшого розвитку медіації в Україні та зростання кількості медіаторів дане питання буде носити актуальний характер і вимагає свого подальшого наукового вивчення та законодавчого врегулювання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кармаза О. Інститут медіації: основні концепції розвитку / О. Кармаза // Підприємництво, господарство і право. – 2017. – № 2. – С. 24–28.

2. Купцова О.В. Медиатор в урегулировании юридических конфликтов: от исходных начал к функциональному анализу / О.В. Купцова, Н.В. Здорованина // Вестник Мордов. ун-та. – 2014. – № 4. – С. 34–41.

3. Дутка І. Медіаційні процедури у філософсько-богословській спадщині Григорія Кониського в аспекті сучасних проблем філософії діалогу / І. Дутка // Перспективи застосування альтернативних способів вирішення спорів в Україні: матеріали ІІ Львів. Між нар. Форуму, 2009. – С. 179–182.

4. Про медіацію: проект Закону України № 3665 від 17 грудня 2015 р..

5. Зимовская О.А. Механизмы урегулирования конфликтов и разрешения споров в условиях саморегулирования строительной деятельности: лекция / О.А. Зимовская. – Архангельск: Граница, 2008. – 38.

Науковий керівник

к.ю.н., доц. Силенко Н.М.