ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ

УДК 351:340.1

Бахтіна Ю.С., викладач кафедри правових дисциплін
Одеський інститут ПрАТ “ВНЗ МАУП”

Анотація: Дослідження присвячено аналізу основних принципів правового моніторингу. В якості ключових принципів організації та проведення правового моніторингу визначено: законність, системність, комплексність, плановість, гласність, безперервність, інформаційну всеосяжність.

Ключові слова: правовий моніторинг, принципи моніторингу, законність, системність, комплексність, плановість, гласність, безперервність.

Abstract: The research is devoted to the analysis of the basic principles of legal monitoring. The key principles of the organization and implementation of legal monitoring are as follows: legality, systemicity, integrity, planning, transparency, continuity, informational comprehensiveness.

Key words: legal monitoring, monitoring principles, legality, systemicity, complexity, planning, transparency, continuity.

Надаючи характеристику правовому моніторингу, неможна обійти увагою принципи його здійснення, яким належить особливе місце в концепції його організації та проведення. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права. Будь-які принципи є продуктом людської діяльності, результатом якої вони виступають й інтереси якої вони задовольняють. Принципи є соціальними явищами, як за джерелом виникнення, так і за змістом: їх виникнення зумовлюється потребами суспільного розвитку і в них відображаються закономірності суспільного життя [1, С.42]. Принципи моніторингу – це основоположні правила, якими повинні керуватися суб’єкти моніторингової діяльності. Значення принципів управління взагалі і принципів моніторингу зокрема визначається тим, що вони відображають найбільш характерні для даного об’єкту управління закони і закономірності його функціонування і розвитку [2, С.64].

На думку Д.Б. Горохова, О.І. Спектор та М.Є. Глазкової, принципи правового моніторингу мають включати: легітимність і об’єктивність; обов’язковість; інформаційну всеосяжність; інформаційну відкритість; програмно-цільове і планове забезпечення; фінансову забезпеченість [3, С.34].

Ю.Г. Арзамасов і Я.Е. Наконечний виокремлюють основні та спеціальні принципи моніторингу нормативних актів. До першої групи автори відносять принципи, що відображають головні об’єктивно необхідні сторони і прояви моніторингу, а також характеризують стійкі, закономірно існуючі відносини і зв’язки в процесі його здійснення в правотворчості. До числа таких принципів віднесені: законність, демократизм, гласність, науковість, професіоналізм. Друга група принципів моніторингу нормативних актів включає в себе: комплексність, системність, плановість, технічну оснащеність [4, С.63-72]. Перша група принципів є характерною для будь-якої правової діяльності, друга – для нормотворчої діяльності.

Здійснення правового моніторингу, на думку Ю.В. Градової, має ґрунтуватись на принципах: законності, всебічності, системності, комплексності, об’єктивності, безперервності, плановості, цілеспрямованості, гласності [5, С.47]. Зазначені принципи відповідають характеру моніторингової діяльності та безумовно на них має ґрунтуватись діяльність суб’єктів моніторингу. Наступну групу принципів, на основі яких має здійснюватися правовий моніторинг пропонує М. Н. Черногор. До них він відносить принципи: законності, обов’язковості, програмної забезпеченості, повноти інформаційної бази, об’єктивності та достовірності інформації, транспарентності, оснащеності [6, С.37-38].

Необхідності законодавчого закріплення принципів правового моніторингу присвячена праця О.В. Козловської, в якій вона розкриває зміст та аналізує такі з них: законність, гласність, комплексність, плановість, системність, безперервність, всебічність, об’єктивність та професіоналізм [7]. Дані підходи дуже близькі до попередніх, оскільки запропоновані в юридичній літературі принципи проведення правового моніторингу схожі зі змістовної точки зору, різні лише формулювання їх назв.

М.М. Расолов відносить до принципів моніторингу правозастосування: демократизм, відкритість та гласність, законність, обов’язковість, легальність та об’єктивність, інформаційну всеосяжність, програмно-цільове та планове забезпечення, фінансову забезпеченість, єдність теорії та практики, конкретно-історичний принцип, об’єктивність та неупередженість, всебічність досліджень, єдність історичного та логічного, системність [8, С.25-27].

Виходячи з проаналізованих підходів до принципів правового моніторингу, пропонуємо наступні загальні принципи, яким має відповідати діяльність суб’єктів здійснення правового моніторингу. На нашу думку, це законність, системність, комплексність, плановість, гласність, безперервність, інформаційна всеосяжність.

Перший принцип – це законність, який знайшов своє закріплення в частині 2 статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». У контексті правового моніторингу принцип законності розкривається через необхідність дотримання законодавства суб’єктами моніторингу при здійсненні моніторингової діяльності. Тобто, посадові особи зобов’язані діяти в суворій відповідності до нормативних правових актів, що визначають їх повноваження в даній сфері.

Системність є основоположним принципом наукового пізнання і соціальної практики, сутність якого виявляється у застосуванні системного (комплексного) підходу в дослідженні складних об’єктів і орієнтує дослідження на розкриття їх цілісності та виявлення всіх типів зв’язків у ньому, зведення їх у єдину систему знань. Принцип системності дозволяє досліджувати нормативно-правовий акт як цілісне, складне, багатогранне явище, що складається з різних взаємопов’язаних елементів.

З принципом системності тісно пов’язаний наступний принцип – комплексність, під якою потрібно розуміти взаємозумовлений і пропорційно взаємоузгоджений розвиток системи як єдиного цілого, який забезпечує зв’язок усіх підсистем і елементів. Даний принцип в процесі моніторингу забезпечує всебічне спостереження за всіма основними процесами, що протікають в законотворчій сфері, дозволяючи при цьому вивчати дану сферу у взаємозв’язку з суспільно-політичними та соціально економічними процесами. Крім того, він також дозволяє аналізувати ситуацію в регіонах, порівнювати нормативні правові акти, що регулюють окремі сфери суспільних відносин, надаючи можливість суб’єктам моніторингу робити висновки про стан законодавства на регіональному рівні та вживати заходів щодо вдосконалення правової системи країни [7, С.46].

Плановість має на увазі під собою здійснення моніторингової діяльності суб’єктами відповідно до розроблених планів. У демократичній державі, якою є Україна, принцип гласності є ключовим принципом правової системи. В.О. Серьогін визначає, що конституційний принцип гласності полягає у визнанні необхідності й вимозі обов’язкового дотримання безперешкодного руху інформаційних потоків про явища і процеси політико-правової системи [9, С.58]. У правовому моніторингу принцип гласності є основоположним, оскільки відкритість результатів моніторингової діяльності сприяє реалізації прав громадян на отримання достовірної інформації про нормативні правові акти.

Принцип безперервності управління передбачає постійний контроль за затвердженим поетапним процесом реалізації прийнятої стратегії та запровадження своєчасних коригувань в разі відхилення фактичного протікання процесу від запланованого [10, С.83]. Стосовно правового моніторингу даний принцип означає, що процес моніторингу має бути постійним і непереривним, тільки таким шляхом можна отримати об’єктивну інформацію.

Ще один базовий, фундаментальний принцип на основі якого має здійснюватися правовий моніторинг, є принцип інформаційної всеосяжності. Збір інформації про правозастосування діючих нормативних правових актів має здійснюватися з різноманітних джерел – від органів державної влади всіх рівнів та органів місцевого самоврядування до громадських установ і організацій, засобів масової інформації, громадян – за показниками, що визначаються в програмі (плані) моніторингу та уточнюється в процесі його проведення [6, С.38].

ЛІТЕРАТУРА

1. Колодій А.М. Принципи права: генеза, поняття, класифікація та реалізація / А.М. Колодій // Альманах права. – 2012. – Вип. 3. – С. 42-46.

2. Слинков А.М. Мониторинг как управленческий процесс: принципы, методы, функции. / А.М. Слинков // Научные ведомости. Серия Экономика. Информатика. 2016. – № 2 (223). – Выпуск 37. – С. 63-70.

3. Горохов Д.Б. Правовой мониторинг: концепция и организация / Д.Б. Горохов, Е.И. Спектор, М.Е. Глазкова // Журнал российского права. – 2007. – № 5. – С. 25-38.

4. Арзамасов Ю.Г., Наконечный Я.Е. Мониторинг в правотворчестве: теория и методология. М., 2009. 196 с.

5. Градова Ю.В. Щодо необхідності розробки та прийняття закону України «Про правовий моніторинг». / Ю.В. Градова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2017. – Випуск 24. – С. 46-48.

6. Правовой мониторинг: актуальные проблемы теории и практики / Под ред. Н.Н. Черногора. – М.: Международный юридический института, 2010. – 232 с.

7. Козловская О.В. О необходимости законодательного закрепления принципов правового мониторинга // Мониторинг правоприменения. – 2013. – № 2. – С. 44-48.

8. Рассолов М.М. Мониторинг правоприменения в Российской Федерации: Учебное пособие. – М.: Юнити-Дана, 2013. – 239 с.

9. Серьогін В.О. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / В.О. Серьогін. – Х., 1999. – 192 с.

10. Могилова А.Ю. Базові принципи стратегічного управління процесом капіталізації промислового підприємства / А.Ю. Могилова // Культура народов Причерноморья. – 2013. – № 254. – С. 82-85.