ПРОФСПІЛКИ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
УДК 349.2
Бражникова П.П., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація: Актуальність теми полягає у тому, що профспілковий рух є невід’ємною частиною росту та поліпшення таких складових країни, як економіка, соціальна і правова культура. Профспілки мають дуже велику силу, яку повинні вміти правильно використовувати на благо народу.
Ключові слова: Профспілка, правовідносини, закон, профспілковий рух, права людини.
Abstract: The urgency of the topic is that trade union movement is an integral part of the growth and improvement of such components of the country as the economy, social and legal culture. Trade unions have a great deal of strength that they should be able to use properly for the good of the people.
Keywords: Trade union, legal relations, law, trade union movement, human rights.
На сьогоднішній день в Україні профспілковий рух знаходиться на складному етапі становлення, перебуває в пошуку свого місця в системі нових соціально-економічних та політичних відносин. З одного боку це є проблемою, а з іншого саме завдяки цьому змінюються традиційні профспілки, створюються нові (вільні, альтернативні) професійні об’єднання.
Можна виділити багато науковців, які зробили незрівнянний внесок у процвітанні теорії профспілкового руху. Прикладом таких є: М.Н. Гриценко, М.В. Баглай, Ю.Н. Попов, С.А. Єршов та ін. Функції профспілок як соціального інституту вивчались В.І. Башмаковой, М.М. Сунарчіной. Хоча дуже важно знайти інформацію про цілі і завдання профспілок на сучасному етапі розвитку суспільства, незважаючи на те, що найважливішою сферою діяльності профспілкових організацій є соціально-трудові відносини. Тому, є доречним їх теоретичне обґрунтування.
Профспілки – це цінний інститут громадянського суспільства, який є захисником незалежності та прав громадян у трудових відносинах. Створення потужних впливових профспілок, здатних оперативно відстоювати інтереси працівників – невід’ємний атрибут цивілізованої держави. Саме такою державою прагне стати Україна [1].
Звертаючись до законодавчої бази, можна виділити, що законодавство про профспілки формують такі джерела, як Конституція України, Кодекс Законів про Працю України, закон України «Про об’єднання громадян» та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них [2].
Заслуговує на виділення принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
Положення, про яке було зазначено вище, виявляється в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи належать вони до профспілки, чи ні. Та у свою чергу є обов’язковими як для власника, так і для працівників підприємства (ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди) [3].
У питаннях індивідуальних прав та інтересів профспілки здійснюють представництво і оборону своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, що діє на підприємстві [4].
Проаналізувавши теоретичну частину, звернемося до практики профспілок, як найактивнішої частини політичної системи.
Україна є лідером Європи за розмірами та кількістю населення нарівні з Францією, це порівняння є доречним, бо Франція є зразком успішної діяльності профспілкового руху. А саме, коли французькі профспілки організовують страйки, це стає подією світового масштабу. Хоча президент Франції і проводить досить жорстку політику щодо профспілок, але ті продовжують виправдовувати репутацію реальної опозиції до влади.
Прикладом може слугувати випадок, коли Ніколя Саркозі не захотів дослухатися до вимог трудящих, тому 2009 року прийняли участь в протесті понад два мільйона людей на вулицях Парижа, Марселя та Бордо. Учасники акцій протесту вимагали від влади соціального захисту і підтримки під час кризи. Говорячи про події, які відбулися у Франції нещодавно, можна привести в приклад як люди вийшли на страйк на всіх дорогах Франції. Вони знаходились на акції протесту, через те що, заробітна плата у Франції складає 1489 євро, а вартість літра бензину 1.5 євро, саме це стало причиною обурення громадян.
Зазвичай профспілки у розвинутих країнах вдаються до мітингів в останню чергу, адже уряди цих країн добре знають на що вони здатні, тому для уникнення загостреності ситуації вони бажають домовлятися щодо розв’язання соціальних питань мирно. Однак, якщо все ж таки активісти вирішили влаштувати протест та висловити свою незадоволеність, то організувати його у тій же Франції досить легко, а саме треба повідомити про проведення страйку за 5 днів у органи влади. Це свідчить про їх високий рівень культури трудового законодавства. В той час як в Україні зробили все, аби створити якнайбільше перепон для цього. Офіційна процедура дозволу на страйкування в нашій країні займає від 25 до 52 днів.
Крім того, незрівнянною є кількість борців за власні права. У вищезазначених випадках в Франції збираються мільйони вільнодумців, а в нашому випадку кількість страйкуючих набагато менша. Наприклад, офіційно українські профспілки нараховують 9 мільйонів членів, а на маніфестації вирушають усього кілька тисяч. Не дивно, що Український уряд не може серйозно ставитися до профспілкового руху.
З огляду на зазначене, профспілка – це міцний покровитель, який здатний надавати кваліфіковану юридичну допомогу, захищати права працівників в усіх судових інстанціях та суттєво впливати на трудову й соціальну політику підприємства. Тому, створення або вступ до вже діючої профспілки, може надати будь-якому працівнику впевненість у захисті його прав та отримання допомоги в складних життєвих ситуаціях [5].
ЛІТЕРАТУРА
Осовий Г.В. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, стан та перспективи розвитку / Г.В. Осовий. – Україна: аспекти праці, 2002. – № 1. – С. 3-9.
Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України. – К.: «Проф¬інформ» ФПУ, 2012. – 32 с.
Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 р. № 3356-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – ст. 361.
Науковий керівник
к.ю.н., доц. Силенко Н.М.