ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВІДНОСИН МІЖ АВТОРОМ ТА РОБОТОДАВЦЕМ

УДК 346.7

Загребельна В.З., студентка 4 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Проскура А.С., студентка 1 курсу
ХНАДУ

Анотація: проаналізовано законодавчі положення щодо регулювання правовідносин у сфері створення та використання службових об’єктів права інтелектуальної власності. Встановлено, з метою вирішення законодавчих колізій та забезпечення дотримання прав усіх учасників відносин доцільно укладати письмовий трудовий договір з чіткою регламентацією прав та обов’язків.

Ключові слова: службовий твір, договір, договірні відносини, автор, роботодавець, правовідносини, трудові обов’язки.

Abstract: this article analyses the legislative provisions regulating the legal relations pertaining to the creation and use of an Intellectual Property Rights Service Object. It has been established, that in order to resolve the certain conflict of law and to ensure respect for rights of all participants in relations regarding the Service Objects, it is expedient to conclude a written employment contract with a clear regulation of rights and obligations.

Keywords: Service Object, contract, contractual relations, author, employer, legal relation, employment duties.

На початку XІX ст. перед людством постало питання регулювання праці. У 1818 році Р. Оуен висунув ідею міжнародно-правового регулювання праці, запропонувавши розробити міжнародне законодавство про працю. А вже у 1919 році була заснована Міжнародна організація праці (МОП), діяльність якої значно вплинула на національні законодавства щодо захисту прав працівників. Організація приділяє особливу увагу проблемам регулювання трудових відносин, що виникають унаслідок динамічного розвитку сучасного світу.

Питання охорони інтелектуальної власності, а саме авторських прав на службові об’єкти все більше набуває актуальності. Тому що зазвичай результати творчої діяльності створюється як раз під час виконання трудових обов’язків. Але до сих пір не вирішено питання однозначного визначення авторських прав. Законодавство немає чіткого регулювання правовідносин між автором та роботодавцем та не вирішує суперечностей між нормативно-правовими актами у цій сфері. Це стосується і співвідношення особистих немайнових і майнових прав роботодавця та автора на авторський твір.

У Цивільному кодексу України визначені такі права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору:

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом [1].

Але розбіжності та неоднозначність визначення особистих майнових та немайнових працівника та роботодавця усунені не були.

Головна проблема полягає в тому, що Цивільний кодекс України та закони, які відносяться до сфери інтелектуальної власності, суперечать один одному. Розглянемо поняття службового твору яке представлено у ст.1 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Службовий твір – твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем [2]. У ст.1 Закону України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» мається визначення службового винаходу, але ніде чітко не встановлено конкретні випадки отримання особистих немайнових прав роботодавцем. Ця невизначеність в законодавчих документах щодо особистих немайнових прав на службовий твір сприяє виникненню конфліктів між працівником та роботодавцем.

Щодо майнових прав, згідно ч. 2 ст. 429 ЦК України, можливо виникнення ситуації, нерівномірного розподілу майнових прав між автором та роботодавцем. Але знову виникає суперечка, розглянемо ст. 16 Закону України «Про авторське право та суміжні права», який визначає такі пункти авторського права на службові твори: авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору; виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем; за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем [2].

Згідно ч. 2 цього закону, якщо договір не було укладено, роботодавець має право вимагати виняткові майнові права на службовий твір. Якщо звернутися до ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» то побачимо, що право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника. Це право роботодавець може втратити, якщо не виконає зазначених вимог у встановлений строк: роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем [3]. Інакше право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії [3].

Такі суперечливі визначення можуть призвести до виникнення конфліктів, тому рішення цієї проблеми повинно забезпечити захист прав обох сторін. Можливо найліпшим рішенням буде укладення письмового трудового договору стосовно створення об’єктів інтелектуальної власності, в якому буде визначена чітка регламентація прав і обов’язків працівника (автора) та роботодавця. Також може бути укладено «службовий авторський договір» з чітким розподілом прав інтелектуальної власності, створеної під час трудових відносин. Доцільно передбачити у договорі надання службового завдання, в якому чітко визначити вимоги до кожного твору, строки його створення та порядок передавання роботодавцю [4].

Якщо розглядати матеріальну сторону цього питання, то законодавство не обмежує сторони у виборі порядку виплати авторської винагороди. Можлива як фіксована заробітна плата, так і додаткова плата до заробітної. Як було зазначено С.М. Клейменовою, проблеми, пов’язані з правами на службові об’єкти, виникають у зв’язку із суперечливими підходами цивільного і трудового права. Для цивільного права головне – результат (створений службовий об’єкт), а трудове право розглядає процес створення об’єкта інтелектуальної власності за завданням або дорученням роботодавця. Саме нерозуміння предмета правового регулювання вказаних галузей права призводить до конфліктів. Так, працівник вважає, що за створення службового об’єкта роботодавець повинен заплатити додатково, а останній переконаний, що уже розрахувався з працівником заробітною платою. З одного боку, творцем службового об’єкта, безумовно, є працівник, і в цьому статусі він має на нього неспростовні права як автор. З другого – службовий твір створено у робочий час, оплачений роботодавцем, і як продукт праці має належати роботодавцю [5].

Деякі автори звертають увагу на міжнародний досвід, який свідчить про те, що в іноземних країнах питання виплати винагороди автору або винахіднику службового об’єкта вирішується шляхом забезпечення творців гідною винагородою. Наприклад, у Німеччині законодавство гарантує винагороду за працю винахідника та забезпечення дотримання балансу прав та інтересів кожної зі сторін таких правовідносин. Також існує думка, що необхідно розмежовувати функції трудового та цивільного договорів у регулюванні правовідносин, об’єктом яких є службовий об’єкт.

Підсумовуючи все викладене, можна сказати що з метою вирішення законодавчих колізій та забезпечення дотримання прав усіх учасників відносин щодо службових об’єктів права інтелектуальної власності правильним рішенням буде чітка регламентація прав та обов’язків обох сторін, в укладеному трудовому договорі. При виникненні потреби деталізації правового режиму службового об’єкта можуть укладатися різні цивільно-правові договори.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

2. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23.12.1993 року № 3792-XII.

3. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15.12.1993 року № 3687-XII.

4. Тверезенко О. Договір про розподіл виключних майнових авторських прав на твори, створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків / О. Тверезенко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: Збірник наукових праць Приазовського державного технічного університету. – 2010. – Т. 1. – С. 72–76.

5. Клейменова С.М. Авторські правовідносини як форма реалізації правомочностей суб’єктів авторського права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / С.М. Клейменова. – К., 2004. – 25 с.

Науковий керівник

к.ю.н., доц. Єрофєєнко Л.В.