ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ В ОПОДАТКУВАННІ

УДК 336.201

Стиценко Т.О., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація. Розглянуто проблеми реалізації принципу соціальної справедливості в оподаткуванні. Визначено і запропоновано шляхи покращення оподаткування фізичних і юридичних осіб.

Ключові слова: соціальна справедливість, принципи податкової політики, оподаткування, законодавство.

Abstract. The problems of implementation of the principle of social justice in taxation are considered. The ways of improvement of taxation of individuals and legal entities are determined and proposed.

Keywords: social justice, tax policy principles, taxation, legislation.

Проблема забезпечення справедливості в оподаткуванні є однією з частин загальної проблеми соціальної справедливості в правових відносинах. Ідея справедливості в оподаткуванні зародилася з моменту виникнення самих податків. Дискусійність проблеми справедливості оподаткування обумовлена ​​крайньою суб’єктивністю ідеї справедливості взагалі, а також різним розумінням її окремими категоріями населення. Історія оподаткування та теорії податків свідчить про те, що поняття податкової справедливості мало зовсім різний зміст на різних стадіях розвитку суспільства. Оподаткування повинно бути справедливим, і це правило є проявом загального вимоги справедливості в праві.

Соціальна справедливість згідно зі ст.4.1.6 Податкового кодексу України передбачає встановлення податків і зборів відповідно до платоспроможності платників податків [1].

Говорячи про недоліки податкової системи, які порушують принцип рівномірності розподілу податкового тягаря, яке призводить до існування соціальної несправедливості, доцільно звернути увагу на загальнодержавні та місцеві податки і збори.

У теперішній час податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) є одним з бюджетоутворюючих податків, який крім фіскальної, виконує розподільну функцію. Розподільна функція цього податку проявляється тоді, коли він оптимально задовольняє принципи справедливості і рівномірності при оподаткуванні доходів населення [2].

Тому одним з основних недоліків ПДФО нині є існування плоскої шкали при встановленні ставки податку, а саме стягнення податку за єдиною ставкою для будь-якого рівня доходу громадян, що є неефективним, оскільки Україні властива висока диференціація доходів населення, яка з кожним роком збільшується [3].

Рішенням проблеми може стати прогресивна, але з помірним підвищенням ставки система оподаткування доходів фізичних осіб, яка забезпечить зниження податкового тягаря окремих групи населення.

Ще однією проблемою є встановлена на теперішній день максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ), яка становить 15 мінімальних заробітних плат. Таким чином, за людей з низькою заробітною платою підприємства сплатять ЄСВ з усієї суми заробітку, а за людей з високою заробітною платою – лише з невеликої його частини. Питання щодо вищеописаного обмеження стало особливо актуальним з огляду на мільйонні заробітні плати деяких керівників підприємств (у тому числі державних), які отримують бонуси та премії.

Було б доречно вдосконалити законодавство за допомогою скасування максимальної величини бази нарахування ЄСВ.

На даний час в Україні підвищена додаткова ставка оподаткування встановлена ​​щодо об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи-платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку). Для таких об’єктів сума податку на нерухоме майно збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частку) [1].

 Аналогічна ставка в розмірі 25000 гривень, як елемент правового механізму транспортного податку, встановлюється з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість якого становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року [1].

Такий спрощений підхід зводить нанівець відмінності нерухомості і автомобілів різної вартості, а також виключає з переліку об’єктів оподаткування інші транспортні засоби, крім легкового автомобіля.

За таких обставин на даний час в Україні потребує нагального вирішення проблема реалізації принципу соціальної справедливості шляхом реформування правового механізму чинних податків.