АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА ПОШУК ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ
УДК 304 (477)
Галстян К.А., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація. Стаття присвячена дослідженню соціальної політики в Україні. Аналіз рівня її розвитку, пошук недоліків та визначення перспектив розвитку соціального забезпечення в країні. Запропоновані механізми реформування соціального забезпечення в Україні.
Ключові слова. Соціальне забезпечення, соціальна політика, Конституція України, права, працівник, правовідносини, праця.
Abstract. The article is devoted to the research of social policy in Ukraine. An analysis of the level of its development, the search for deficiencies and the definition of prospects for the development of social security in the country. Proposed mechanisms for reforming social security in Ukraine.
Key words. Social Security, Social Policy, Constitution of Ukraine, Law, Pravician, Pravovnodnini, Pratsya.
Соціальне забезпечення – це частина соціальної політики держави. Воно є обов’язковою складовою системи соціального захисту та соціальної роботи в цілому.
Провідне місце в загальній політиці має займати соціальна політика, адже людина не тільки головний чинник виробництва, а й найбільший скарб, мета економічного розвитку. Складова частина соціальної політики належить соціальному страхуванні. Воно допомагає спрямувати сферу соціального захисту безпосередньо до трудових колективів, працівників та їх родин. Соціальне страхування забезпечує ринковий механізм регулювання соціальної політики та дає змогу стабілізувати соціальне суспільство [1, с.48].
Якщо розглядати способи розвитку системи соціального законодавства в Україні з моменту проголошення її незалежності та сучасне становище законодавчого забезпечення соціальної галузі, можна вважати, що за цей проміжок часу не створили систему, тобто єдину несуперечливу юридичну структуру, законодавчі акти, які регулюють соціальний захист громадян України.
Налічується досить багато законів та підзаконних нормативно-правових актів, які часто суперечать один одному. Політика держави з питань соціального захисту, в першу чергу формується на законодавчому рівні. За час незалежності України затвердили велику кількість указів Президента, законів України та інших нормативно-правових актів, які передбачають соціальний захист населення України. Права громадян, на сьогодні, регулюються більше ніж двомастами нормативно-правовими актами, серед яких, зокрема, Закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року, «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22 березня 2001 р., «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р. та інші.
Для того щоб забезпечити соціальну політику та створити соціальні гарантії і соціальний захист для населення України, Верховна Рада України в липні 1991 року прийняла Закон «Про мінімальний споживчий бюджет», у якому визначено поняття мінімального споживчого бюджету. Також був прийнятий Закон «Про індексацію грошових доходів населення», у ньому розглядається механізм підвищення грошових доходів населення, що дає змогу відшкодувати подорожчання товарів громадянам.
Отже, до 1994 року мінімальні соціальні гарантії залишалися без законодавчого регулювання до того моменту, поки Верховна Рада України не прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Законів Української РСР «Про мінімальний споживчий бюджет» та «Про індексацію грошових доходів населення».
Основний нормативно-правовий акт, який забезпечує право громадян на соціальний захист є Конституція України. У ній стверджено, що громадянам надається право на соціальний захист, що гарантує змогу на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Важливе місце належить «Основам законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р., у цьому нормативно-правовому акті надані основні принципи, види і форми соціального страхування працівників і їх членів, сімей.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., регулює пенсійні відносини. Закон гарантує право на матеріальне забезпечення усім застрахованим особам у вигляді пенсій, за рахунок коштів Пенсійного та Накопичувального фондів.
В галузі пенсійного забезпечення діють закони: «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. [2].
Нижче наведена рис. 1, у якому можна побачити як змінювався середній розмір місячної пенсії [3].
Рис. 1. Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам за 2000-2018 роки
Як ми бачимо з графіку, середній розмір місячної пенсії зростав протягом останніх 18 років.
Слід відмітити, що існують закони, які регулюють соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та ветеранів. Гарантується державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, забезпечуються допомогою малозабезпеченим сім’ям і т.п.
Права соціального забезпечення надають міжнародні договори та угоди. Україна уклала ряд угод у рамках СНД у сфері соціального забезпечення, зокрема: «Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» (13 березня 1992 р.), «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» (15 квітня 1994 р.).
Права на соціальний захист та соціальне забезпечення містяться у міжнародних правових актах, які визнані світовим співтовариством, а саме: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейська хартія про основні соціальні права трудящих (1989 р.). В Конвенціях Міжнародної організації праці закріплені соціальні нормативи та принципи [2].
Правовим актам, що регулюють надання соціальних послуг, характерна відсутність чіткого визначення функцій, цілей і напрямів роботи відповідних органів. Низький рівень адресності, тобто нездатність системи забезпечувати допомогою всіх тих, хто її потребує, сприяє неефективності системи соціальних послуг [4]. Спустошення виділених бюджетних коштів на сферу соціального захисту призводить до нераціональності у підходах до фінансування. Система надання пільг та обліку категорій громадян, які мають право на отримання пільг, є дуже складною та має велику кількість зловживань. Існує також нерівність між громадянами у праві користування пільгами [5]. Це все і є одними з причин неналежного соціального забезпечення громадян України. Тому, необхідно приділити увагу наступним способам удосконалення системи соціальної політики: поліпшити законодавство у сфері соціального захисту (скоротити кількість нормативно-правових актів), яке зможе прозоро описати основні соціальні послуги, функції, цілі і т.п.; поступово запроваджувати перехід громадян до недержавного соціального страхування; спрямувати більшу частину бюджетного фінансування на надання соціальних послуг.
ЛІТЕРАТУРА
Державне регулювання економіки: [навчальний посібник] // Стеченко Д.М. – К.: Знання. – 2006. – 176 с.
Реформи соціальних послуг в Україні: сучасний стан і проблеми впровадження // Дубич К. – Вісник Національної академії державного управління. – 2013. – № 1. – с. 211-218.
Соціальний захист населення в контексті надання соціальних допомог: сучасний стан і пріоритети // Шаманська Н. – Галицький економічний вісник. – 2013. – № 2 (41). – с. 43-48.
Науковий керівник
к.ю.н., доц. Силенко Н.М.