МЕХАНІЗМИ АДАПТИВНОГО ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ ЗА КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ВИЩІЙ ОСВІТІ

УДК 519.216.3:37.091.26

Заржецький В.І., студент 1 року навчання ОС магістр
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: у роботі розглядаються механізми адаптивного оцінювання знань, які застосовуються за компетентнісного підходу у вищій освіті. Проаналізовано необхідність запровадження компетентнісного підходу в сучасній освіті, а також механізми адаптивного тестування з метою підвищення якості та адекватності навчального процесу.

Ключові слова: компетентнісний підхід, адаптивне навчання, моделі оцінювання знань, компетентність, тестування.

Abstract: The work deals with the mechanisms of adaptive assessment, used by competent approach in higher education. The necessity of introducing a competent approach in modern education as well as adaptive testing mechanisms in order to improve the quality and adequacy of the educational process is analyzed.

Key words: competency attitude, adaptive learning, knowledge assessment models, competence, testing.

Одним з основних завдань сучасної системи освіти є формування конкурентоспроможного молодого фахівця, який вміє не тільки застосовувати власні знання, а й готовий відповідати зростаючим вимогам ринку праці, оперативно отримувати необхідну інформацію, швидко приймати ефективні рішення та навчатися впродовж усього життя [1].

Сучасна система освіти повинна формувати у молоді уміння оперувати новими технологіями та знаннями, бути готовими змінюватися та пристосовуватися до сучасних потреб ринку праці, оперувати і управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатися упродовж життя [2].

Успішність такої мети стає можливою завдяки запровадженню компетентнісного підходу, якому приділяли значну увагу в освітній системі європейські країни ще з 80‑х років минулого століття – це вплинуло не лише на структуру знань, а й на якість освіти в цілому.

Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмету діяльності. Людина може стати компетентнісною тільки після здобуття нею адекватної інформації, знань і практичного досвіду, а отже, саме освіта відіграє головну роль у формуванні компетентної особистості.

Запровадження компетентнісного підходу у вищій освіті полягає в тому, що: студенти працюють над реальними завданнями та з даними реальних процесів; навчаються не тільки у викладача, а й один в одного; працюють з різними базами інформації для вибору і прийняття різноманітних рішень; навчаються мислити критично [3].

Саме адаптивне тестування знань направлено на поліпшення швидкості та якості визначення рівня компетентності студента. Це є важливим за декількох причин: з часом рівень уваги студента знижується, що може спровокувати значне погіршення результатів; довге тестування може пригнічувати моральне налаштування студента; використання ресурсів прямо залежить від часу виконання тестування. Саме тому варто розглянути механізми завершення тестування.

Механізми завершення тестування:

  1. Банк запитань спустошено. Така проблема характерна для тестувань, які мають малий набір завдань.
  2. Досягнуто максимальної кількості запитань тестування. Кожне тестування повинно бути обмежено у довжині, аби мінімізувати використання ресурсів і напруження студента.
  3. Достатній рівень похибки оцінювання. З кожним опрацьованим елементом тестування збільшується точність оцінювання. Коли задоволено достатній рівень похибки оцінювання знань, тестування варто завершити.
  4. Оцінка досягнутого рівня складності запитань. Тестування варто завершити, коли оцінка досягнутої складності запитань, яку скориговано відносно похибки оцінювання, випереджає достатній рівень складності для проходження тестування.
  5. Нестандартна поведінка проходження тестування. Студент відповідає занадто швидко чи довго на тестові запитання, або відповідає шаблонно, наприклад, постійно перший варіант відповіді і так далі. У разі виникнення такого, рішення стосовно завершення тестування приймається викладачем.

Ці механізми дозволяють поліпшити якість тестування стосовно його тривалості, проте не варто й забувати про основне призначення – перевірка набутих знань і навичок – компетентності студента. Саме тому варто розглянути механізми достатнього опанування компетентності, за яких тестування повинно тривати.

Механізми достатнього опанування компетентності:

  1. Мінімальну кількість запитань не пройдено. Це – достатня кількість завдань для студентів, аби показати свій рівень знань. Після виконання мінімальної кількості завдань, рішення стосовно завершення тестування повинен приймати сам студент.
  2. Матеріал тестування опрацьовано не достатньо. Показником для цього може бути як і похибка оцінювання, так і рівень досягнутої складності тестування.

Варто розглянути механізми формування банку запитань. Форма тестових запитань може бути різною: текстова інформація чи зображення, або поєднання першого та другого – це залежить від конкретної програмної реалізації. Проблема визначення складності запитань залишається не вирішеною – з цією метою використовуються механізми визначення рівня складності, у основі яких лежать декілька методів.

Методи визначення рівня складності запитань:

  1. Експертний метод. Група експертів шляхом обговорення або анкетування визначає рівень складності кожного запитання. Цей спосіб варто використовувати лише тоді, коли дані стосовно апробації банку запитань відсутні, або як попередній для подальшого коригування.
  2. Інтервальний метод. Проміжок від 1 до 0, що характеризує долю успішності виконання запитання, розбивається на n інтервалів, кожен з цих інтервалів має порядковий номер, який визначає рівень складності, розподіл по інтервалам відбувається за долею правильних відповідей на запитання, кількість проміжків може бути довільною, а їх ширина різною – це дозволяє отримати зручний розподіл запитань.
  3. Логіт-шкалювання [4,5]. Цей метод призначений для повної автоматизації процесу визначення складності запитань. Він надає змогу отримати точніші значення рівня складності.

Отримані рівні складності за формулою (2) варіюються від -5 до 5. Ці значення можна масштабувати за допомогою арифметичних операцій. Цей спосіб дозволяє реалізувати автоматизоване коректування рівнів складності. До недоліків цього способу варто віднести те, що він погано показує себе на малих банках запитань і чутливий до нестачі статистичних даних.

\[\begin{equation} \operatorname{d=ln}{(\frac{100 - p}{p}}) \tag{2} \end{equation}\]

де d – рівень складності запитання;

p – відсоткова ймовірність успішного проходження запитання.

Таким чином, усі наведені вище механізми є підґрунтям для адаптивної моделі оцінювання знань [6-8], яка дозволяє зробити процес виявлення рівня компетентності студента адекватнішим і простішим. Це загалом підвищує якість навчального процесу та формує конкурентоспроможного молодого фахівця, який готовий відповідати сучасним вимогам ринку праці.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Пономаренко В.С. Концепція компетентнісного підходу / В.С. Пономаренко. – 2012.

  2. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти / О.В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Під заг. ред. О.В. Овчарук.) – К. – 2004. – 111 с.

  3. Авво Б.В. Методология компетентностного похода в высшем образовании / Б.В. Авво.

  4. Computer-Adaptive Testing: A Methodology Whose Time Has Come.

  5. Wright B.D. (1988) Practical adaptive testing. Rasch Measurement Transactions 2(2): 21.

  6. Белоус Н.В. Модель адаптивного контролю знань / Н.В. Белоус, І.В. Куцевич // Радіоелектроніка, інформатика, управління. – 2010. – №1. – С. 39.

  7. Шабалина О.А. Проблемы разработки обучающих систем для системы дополнительного профессионального образования / О.А. Шабалина // Дополнительное профессиональное образование. – 2004. – №1. – С. 35-37.

  8. Федорук П.І. Адаптивні тести: загальні положення / П.І. Федорук // Математичні машини і системи. – 2008. – № 1. – С. 115–127.

Науковий керівник

к.е.н, доц. Яценко Р.М.