ПОДВІЙНІ МОВНІ СТАНДАРТИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ
УДК 342.725(477)
Боброва Я.Я., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація. Охарактеризована проблема існування подвійних мовних стандартів в Україні. Розглянуто наслідки білінгвізму. Визначені причини мовної роз’єднаності суспільства. Зазначені проблеми правового регулювання мовної ситуації, що склалась. Визначені шляхи розв’язання мовної проблеми.
Ключові слова: подвійні мовні стандарти ,білінгвізм, державна мова, законодавство.
Abstract. The problem of the existence of double linguistic standards in Ukraine is characterized. The implications of bilingualism are considered. The causes of the language disunity of society are determined. The mentioned problems of legal regulation of the linguistic situation. The ways of solving the linguistic problem are determined.
Keywords: double linguistic standards, bilingualism, state language, legislation.
«Українське питання» завжди була злободенною темою для українського суспільства. Проте в останній час вона набула особливого значення. Сьогодні мовну ситуацію в Україні використовують як важіль тиску на суспільство, вдало маніпулюючи людськими масами. Мовна проблема є предметом спекуляцій політичних, соціальних, церковних сфер. Сучасна мовна ситуація, що склалась на теренах України, сприяє появі роз’єднаності українського суспільства, існуванню протиріч та породженню конфліктів.
Згідно з ст. 10 Конституції України державною мовою є українська, і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Недивлячись на те, що статус української мови визначений і закріплений, виникають гасла про надання іноземним мовам статусу другої державної мови. Останнім часом значно зросла роль іноземних мов, зокрема російської, англійської, французької та німецької. Конфлікти, що виникають у суспільстві на тлі мовного конфлікту можуть стати причиною втрати державної цілісності країни.
Однак, слід зазначити, що в світі є держави, у яких на законодавчому рівні встановлено дві або більше офіційних мов. Приклади цих держав ставлять під сумнів існування порядок мовного облаштування в світі, який звучить так: одна держава – одна нація (політична) – одна державна мова [1]. Проте у таких держав є підстави для існування декількох офіційних мов. Україна ж не має таких підстав, бо українці не прибували на територію країни з інших місць проживання, не брали участь у складному етноутворенні тощо.
На думку багатьох експертів, політична нація повинна утворюватися навколо однієї етнічної групи. Така група має бути найчисельнішою або домінуючою. Як правило на її базі створюються подальші культурні, соціальні, економічні норми та правила [2]. Українська мова є мовою найчисельнішої групи на території України. Тому урегулювання мовної проблеми є принциповим питанням.
Слід відмітити, що реальна ситуація не відповідає теоретичній. Певна частина українців не використовує українську мову у повсякденному житті. Лише 55% громадян України зазначають українську мову мовою повсякденного спілкування. Використання та розповсюдження української мови є нерівномірним. Мешканці Західної України розмовляють українською частіше, ніж на сході. Також є україномовними переважно мешканці сільських місцевостей, тоді як міські жителі віддають перевагу російській. З процесом урбанізації сільські мешканці також починають використовувати іншу мові як засіб спілкування. Це свідчить про кволість та розмитість етнічної основи. Не варто й заперечувати той факт, що для цього є свої вагомі причини. Та колоніальна політика, яку провадила Російська імперія, політика тоталітарного режиму сприяла нищенню національної мови, культури, традицій. В країні присутня мовна експансія. Вона чітко виражена в культурному житті, і відбувається через ЗМІ, естраду, фільми, комп’ютерні технології і т.д . Під таким масовим пресом стійкість української культури слабшає. Проте значною мірою це пояснюється також тим, що в незалежній Україні так і не була реалізована поміркована культурно-мовна політика, спрямована на зміцнення національної свідомості українського народу, консолідацію суспільства. Навіть не дивлячись на існування і чинність в незалежній Україні Закону «Про мови в Українській РСР», який так і не виконувався належним чином та не встановлював жодних санкцій за порушення державного статусу української мови на перших етапах розвитку незалежної України. Це пояснюється залишковим принципом фінансування та регулювання мовної ситуації. Слід зазначити, що таке ставлення є помилковим, бо саме формування міцної суспільної групи, згуртованість народу, об’єднання культурних особливостей є запорукою успішного розвитку держави.
Згідно з ст. 10 Конституції України в країні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Крім того, закріплення за українською мовою статусу єдиної офіційної мови, не свідчить про обмеження або утискання використання інших мов. Зовсім навпаки, держава підтримує опанування міжнародних мов. Також законодавчо закріплено неприпустимість наявності привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.
Відповідно до ст. 7 «Закону України про освіту» мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. Особам, які є представниками національних меншин, створюються належні умови для вивчення державної мови [3]. Однак, варто звернути увагу на те, що недивлячись на обов’язкових характер надання державою освітніх послуг українською мовою, у навчальних закладах створюються окремі класи, групи з іноземною мовою викладання. Весь освітній процес у таких групах побудовано на вивчені іноземних мов, проте не приділяється належна увага вивченню державної мови. В результаті чого в суспільстві складається враження, що державна мова зовсім не потрібна для подальшого навчання та розвитку. Утверджується думка про її незначущість.
У травні 2003 року державою було ратифіковано Європейську хартію регіональних мов і мов національних меншин. Згідно з Хартією держава зобов’язується підтримувати вживання регіональні мови або мови меншин та сприяти їх розвитку [4]. Ратифікація цього документу мала зробити свій внесок у досягнення Україною європейських стандартів. Проте сталось так, що російська мова, як домінуюча мова національних меншин, отримала правовий захист на міжнародному рівні. В той самий час українська мова, як єдина державна мова, захищається лише внутрішнім законодавством. Тому постало питання про надання україномовним громадянам особливого статусу в суспільстві. Проте закріплення такого статусу призведе до обмеження та пригнічення інших громадян країни. Це буде означати, що права людини буде порушено. В результаті це створить міжнаціональну напругу, яка буде сприяти появі загрози існування держави в цілому. Саме тому така позиція є неприпустимою.
Проблема подвійних мовних стандартів потребує пошуку шляху вирішення. Так як Україна є демократичною державою, то шукати рішення потрібно відповідно до демократичних принципів. Одним з таких є проведення референдуму. Населення повинно вирішувати питання мовного регулювання в країні. Це дасть змогу громадянам країни на волевиявлення. Крім того, проведення референдуму зміцнило б засади демократичного суспільства. На жаль, для України владнання проблем таким шляхом не є популярним. Хоча більшість європейських країн визначають проведення референдуму, як одне з найкращих варіантів владнання розбіжностей. Проведення референдумів є звичайною справою і проводяться вони декілька разів на рік. В Україні ж з часів незалежності референдуми проводились лише 2 рази. Проведення референдуму в Україні з метою урегулювання мовних розбіжностей може вирішити одразу декілька проблем, а саме: отримання чіткої відповіді від громадян країни, утвердження демократичних засад функціонування держави, зміцнення авторитету України на міжнародній арені.
Отже, мовну ситуацію, яка склалась в Україні, можна характеризувати як існування подвійних мовних стандартів. Це обумовлено історичними чинниками розвитку та становлення держави, як самостійної. Крім того, існування такої проблеми можна пояснити відсутністю правильної, поміркованої та виваженої політики в питаннях урегулювання мовної роз’єднаності суспільства, яка мала б бути здійснена ща на початкових етапах формування незалежної держави. Вирішити цю проблему потрібно якомога швидше, бо з кожним роком ситуація тільки погіршується, що призводить до роз’єднаності та розшаруванню суспільства, що в подальшому може стати причиною втрати державної єдності.
ЛІТЕРАТУРА
Погрібний А. Поклик чужого чину: з розмов про наболіле / А. Погрібний; ред. Л. Ільїна. – К.: Просвіта, 2004. – 496 с.
Пасько І. Українська ідея на тлі європейськоїкультури / І. Пасько // Схід. – 1996. – № 5–6. – С. 4–11.
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 05.11.1992 р.
Науковий керівник
к.ю.н., проф. Сергієнко В.В.