ФРАНЧАЙЗИНГ І КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯ

УДК 34.096

Жилкіна Д.О., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація. Охарактеризований один із шляхів організації бізнесу – франчайзинг. Дані визначення «комерційної концесїі» і «франчайзингу» і зроблено порівняння цих понять. Розглянута проблематика франчайзингу в Україні і наведено шляхи вирішення.

Ключові слова. Франчайзинг, комерційна концесія, проблеми розвитку, франчайзер, франчайзі, договір франчайзингу.

Abstract. One of ways of organization of business is described is franchise. These determinations of “commercial concession” and " franchise " and comparison of these concepts is done. Considered range of problems of franchise in Ukraine and ways over of decision are brought.

Keywords. Franchising, commercial concession, development problems, franchisor, franchisee, franchise agreement.

Використання франчайзингу українськими підприємцями у зовнішньоекономічній та внутрішньоторгівельній діяльності ставить перед науковцями завдання вивчення договорів франчайзингу та їхнього правового регулювання. Неоднозначним і невирішеним у юридичній літературі є питання відносно самого терміна «франчайзинг», оскільки у чинному українському законодавстві поки що цей термін відсутній.

В українському законодавстві франчайзингові відносини регулюються Цивільним кодексом України (Глава 76 «Комерційна концесія»); Господарським кодексом (Глава 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)»); Законами України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-XII із змінами від 05.12.2012 р.; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-XII із змінами від 05.12.2012 р.; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-XII із змінами від 05.12.2012 р. ; «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. № 3688-XII із змінами від 05.12.2012 р. ; «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. № 236/96-ВР із змінами від 13.01.2009 р. тощо.

Варто звернути увагу на співвідношення термінів «комерційна концесія» і «франчайзинг». Франчайзинг – це договірні відносини між франшизодавцем і франшизоодержувачем, де франшизодавець пропонує або зобов’язується виявляти постійний інтерес до діяльності франшизоодержувача в таких сферах, як ноу-хау і навчання персоналу, тоді як франшизоодержувач здійснює власну діяльність під спільним фірмовим найменуванням, форматом і/чи процесом, яким володіє та контролює франшизодавець, і вклав або вкладе суттєві інвестиції у це підприємство із власних ресурсів [1].

Договір комерційної концесії – це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК) [2].

По-перше, єдиною підставою виникнення франчайзингових зобов’язань є договір. Подібного висновку можна також дійти з аналізу положень Цивільного та Господарського кодексів України, що передбачають договір комерційної концесії як єдину підставу виникнення такого правочину.

По-друге, франчайзинг передбачає передачу франшизоодержувачу прав на використання у власній підприємницькій діяльності об’єктів інтелектуальної власності (фірмового найменування, комерційної інформації тощо) ( ст. 1115, 1116 ЦК і ст. 366 ГК України) [2,3].

По-третє, франчайзинг характеризується наданням франшизодавцем постійної технічної та консультативної допомоги франшизоодержувачу з метою забезпечення необхідної якості виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг (ст. 1120 ЦК і ст. 370 ГК України) [2,3].

По-четверте, франшизодавець має право контролювати певні аспекти діяльності франшизоодержувача, аби гарантувати належне використання його фірмового найменування, торговельного марки та ділової репутації (ст. 1120, 1121 ЦК і ст. 370, 371 ГК України) .

Отже, можна стверджувати, що зміст поняття «комерційна концесія», впровадженого українським законодавством, загалом відповідає змістові поняття «франчайзинг», який використовується у міжнародній практиці [4].

Продаж франшизи в українських реаліях не завжди призводить до передачі франчайзі прав на організацію готового бізнесу під відомим брендом. Основною в даному випадку є проблема контролю за діями франчайзі і пов’язані з цим недоліки вітчизняного законодавства. Український ринок перероджує «ідеальну» модель франчайзингових відносин в «захистопридатний» конгломерат, а також породжує «псевдо-франчайзингові» пакети для страхових компаній, ломбардів, платіжних систем, які насправді до франчайзингу відношення не мають взагалі. Вирішити зазначені питання і захистити франчайзера від неправомірного використання об’єктів інтелектуальної власності можна в тому числі наступними засобами:

  • Укладання договорів оренди щодо приміщень, де буде здійснювати діяльність франчайзі, виробничого обладнання, рекламних вивісок і штендерів. У такому випадку при припиненні відносин між франчайзером і франчайзі правовласнику буде набагато простіше впливати на припинення діяльності колишнього франчайзі;
  • Фіксація в договорі франчайзингу вимог щодо необхідності придбання матеріалів, товарів, послуг у конкретних осіб у фіксованому обсязі як одна з умов користування франшизою;
  • Фіксація в договорі франчайзингу жорстких умов щодо використання об’єктів інтелектуальної власності, обмеження на їх передачу;
  • Фіксація в договорі франчайзингу умов нерозголошення інформації, яка передається як ноу-хау (тобто виробничих секретів, правил організації діяльності);
  • Працевлаштування співробітників франчайзі на франчайзера (застосовується при побудові схем «псевдо-франчайзингу» для ломбардів або фінансових установ);
  • Фіксація в договорі франчайзингу права на контроль за діяльністю франчайзі в постійному режимі.

Франчайзинг має широкі перспективні можливості для розвитку в Україні. І тому для розв’язання цих проблем необхідно зміцнити законодавчу базу шляхом прийняття Закону України «Про франчайзинг», де передбачити переддоговірне регулювання відносин між франчайзером і франчайзі, особливості правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингів. Для підвищення обізнаності підприємств про ведення бізнесу способом франчайзингу потрібно також збільшити кількість консультаційних структур щодо цього профілю та проводити наукові дослідження франчайзингу.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Родченко В.В. Проблеми розвитку франчайзингу в Україні.

  2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (із змінами та доповненнями)// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 40-44, ст. 356.

  3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV (із змінами та доповненнями)// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144.

  4. Опейда З. Франчайзинг чи комерцйна концесія? // Юридична газета. 18 (78) 28 вересня 2006 р. – с. 13-17.

Науковий керівник

к.ю.н., проф. Сергієнко В.В.