ПРАВО НА АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ЗАХИСТ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УДК 346.9

Павлюк Д.С., студентка 3 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця

Анотація: Проаналізовано поточне економічне і правове становище в країні. Наведено альтернативні способи вирішення спорів. Розглянутий Законопроект України «Про медіацію», його аналіз та виявлення спірних питань.

Ключові слова: законопроект, медіація, медіатор, суперечка.

Abstract: current economic and legal position is analyzed in a country. Alternative methods over of decision of spores are brought. Considered Bill of Ukraine “About mediation”, his analysis and exposure of the vexed questions.

Keywords: law, mediation, mediator of the dispute.

З моменту вступу України в Європейський Союз і підписання договору про асоціацію в Європейському Союзі, яка передбачає розвиток альтернативних способів несудовий захисту. Україна взяла на себе зобов’язання здійснити імплементацію міжнародного законодавства, у внутрішнє законодавство, в зв’язку з чим 3 листопада 2016 року був прийнятий в першому читанні Законопроект України «Про медіацію» який спрямований на врегулювання суперечок, що виникають між сторонами в цивільно-правовій, господарсько-правовій, трудовій та інших сферах діяльності. Крім цього законопроект також передбачає можливість застосування медіації в кримінальному процесі та в адміністративні правопорушення. У зв’язку з чим стає очевидним що застосування медіації при вирішенні спірних питань є досить актуальним в Україні.

Минулі роки в Україні, як і в усьому світі характеризуються тяжким економічним становищем, окрім того погіршенням становища підприємств, установ, також і в розвинутих країнах. Майже будь-який суб’єкт господарської діяльності повинен час від часу звертатися до суду для того щоб вирішити спірні ситуації в зв’язку з діяльністю що він здійснює. Суб’єкти господарювання в Україні витрачають божевільну кількість часу, грошей та нервових клітин для захисту власних прав у суді, забувши про наявність альтернативних методів вирішення спорів. Альтернативні методи вирішення господарсько-правових спорів – це кошти несудового впливу на спір, що виникає в процесі здійснення господарської діяльності, метою яких є запобігання протиріч серед сторін, його рішення або мінімізація негативних наслідків для учасників, при мінімальних витратах часу і грошей [1]. До найбільш поширених видів альтернативних способів врегулювання спорів відноситься - альтернативне врегулювання за участю третьої сторони та без її участі. Безпосередньо до альтернативних способів за участю третьої сторони відносяться: медіація [1, с. 130], третейський розгляд [1, с. 326], комісія з примирення; до альтернативних способів врегулюванням спору без участі третьої сторони - переговори [1, с. 104]. Щоб створити правові умови для застосування в Україні альтернативної процедури врегулювання спорів, за участю медіатора, Верховна Рада України прийняла в першому читанні Законопроект № 3665 «Про медіацію» [2], який спрямований на врегулювання суперечок, що виникають між сторонами в цивільно-правовій, господарсько-правовій, трудовій та інших сферах діяльності.

Відносно невеликий за розміром текст Закону, який містить всього 24 статті, надає підставу скоріш для запитань, ніж для відповідей на них. Перш за все, не цілком ясний сам тип створюваної системи медіації. У частині 1 статті 3 Закону вказується що посередництво може застосовуватися в різних суперечках, в тому числі цивільних, господарських, адміністративних, окрім того в кримінальних процесах і процесах з приводу адміністративних злочинів, за винятком ситуацій, встановлених законами України. У той же час стаття 13 Закону допускає здійснення медіації, особами, які не мають юридичної освіти, проте це положення вважається неприпустимим, через неможливість відповідного законного регулювання роботи медіатора, за допомогою загального нормативного акту. Окрім того про саму процедуру медіації та про її техніку не сказано навіть в самій абстрактній формі. Відповідно до статті 10 Закону порядок проведення процедури медіації встановлюється угодою про проведення медіації. Вважаємо, що в умовах становлення медіації було б доцільно вказати в Законі основні типи посередницьких процедур, сформовані зарубіжною практикою, таких як: оціночна медіація, переговори і т.д. [3]. Сумнів в можливості реалізації процедури медіації викликає пункт 2 статті 18 Закону, згідно з яким медіатор не має права надавати будь-якій стороні юридичну, консультаційну чи іншу допомогу. Але як за таких умов можливе здійснення медіації? В європейських країнах медіація здійснюється на добровільних основах [4], але подібне впровадження медіації в Україні на наш погляд, не цілком виправдано. Згідно зі статтею 4 Закону, єдиною умовою застосування процедури медіації є згода сторін. Навіть наявність згоди на проведення процедури медіації та взаємопов’язане з цим пряме здійснення даної процедури ніяк не вважається перешкодою для подальшого звернення до суду. Не слід очікувати, що суб’єкти господарювання вже після вступу Закону в силу поквапляться ввести в свої договори умову про медіативне застереження і вдатися до процедури медіації. В свою чергу організаційна база медіації відповідно до статті 19 Закону складається з саморегульованих організацій медіаторів. У той же час слід врахувати те, що покладання функцій медіаторів можливо і на систему адвокатури і нотаріату.

Таким чином наведені вище нюанси Законопроекту «Про медіацію» анітрохи не применшують його значення. Однак вони є чудовим стимулом для подальшого формування законодавства в сфері альтернативних процедур врегулювання суперечок. Медіація має сильний потенціал і здатна вирішити проблеми, що стоять перед правовою системою України. Зокрема, розвантажити судову систему і поліпшити стан правового захисту громадян.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Альтернативне вирішення спорів: Підручник / За ред. Е.А. Борисової. М.: Видавничий Дім «Городець», 2018. – 416 с.

  2. Про медіацію: проект Закону України № 3665 від 3 листопада 2016 р.

  3. Ясеновець І.А. Засоби досудового вирішення цивільних спорів: досвід США. / Держава і право № 6, – 1998. – С. 74-76.

  4. Спектор О. До питання запозичення досвіду зарубіжних країн щодо комбінованих альтернативних способів вирішення спорів. / Український часопис міжнародного права № 1, 2012. С. 121-125.

Науковий керівник

к.ю.н., проф. Сергієнко В.В.