КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ РЕГУЛЮВАННЯ БУЛІНГУ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Артамонова М.Г., студентка 3 курсу
ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Анотація: Знущання в шкільному середовищі – проблема не нова, але її масштаби набули масовості останнім часом. За результатами дослідження UNICEF в Україні у 2017 р. 67% школярів стикалися з булінгом лише за останні 2-3 місяці [1]. З урахуванням прийняття нового закону стає очевидним інтерес не тільки суспільства, але й держави стосовно цього питання.
Ключові слова: булінг, кібербулінг, протидія шкільному насильству, булер, жертва булінгу, шкільна агресія.
Abstract: Bullying in the school environment isn`t new problem, but its scale has become massive lately. According to a UNICEF study in Ukraine in 2017 67% of schoolchildren faced bullying only in the last 2-3 months [1]. Taking into account the adoption of the new law, the interest of not only society, but also the state in this matter becomes obvious.
Key words: bullyng, сyberbullyng, counteraction school violence, buller, bullyng victim, school aggression.
Будь-яка держава світу, в прагненні до свого прогресивного розвитку, приділяє значиму увагу проведенню освітянських програм для дітей та молоді. З цією метою створюються школи, дитячі садки та інші освітні заклади, в яких діти проводять вагому частину свого часу. Саме вони виступають основоположним джерелом соціалізації особи, а також значною мірою сприяють формуванню її особистих морально-психологічних якостей. Та разом із тим, так зване «шкільне середовище» може й негативною мірою впливати на особистість, у тому числі й на розвиток її соціально-психологічних якостей. При чому, у даному контексті йдеться не тільки про прояви агресивної (ворожої) поведінки учнів як учасників освітнього процесу, а й про ігнорування чи недостатньо дієве реагування задля пригнічення таких негативних проявів з боку педагогічного колективу та адміністрації шкіл. Ці всі явища є проявами актуальної у сучасному світі, у першу чергу, соціальної категорії – булінгу.
Булінг є однією з форм шкільного насильства, прояв якої полягає у значному та стрімкому витоці агресії поміж учасниками освітнього процесу. Смисловий підтекст булінгу полягає у примушуванні когось робити небажані для нього дії, тобто вчиняти дії проти його волі, що вже само по собі є насильством. Зважаючи на специфіку середовища виникнення та рольовий розподіл, булінг є специфічним видом насильства, адже сприятливим середовищем існування цього явища є дитячі та юнацькі колективи, із нестійкими поглядами на життя, надемоційним сприйняттям та вразливою психікою їх учасників. Керівним принципом, на якому ґрунтується булінг є соціальна, майнова або фізична нерівність, а метою – закріплення авторитету шляхом систематичного приниження певної особи в її присутності та присутності інших осіб.
В Україні поняття булінгу визначено законодавчо, крім того дане діяння переведено в ранг адміністративно караних. Доповненням адміністративних проступків таким діянням законодавець надає соціальної значущості його негативним проявам та засуджує їх, адже за вчинення булінгу передбачається адміністративна відповідальність.
Сутнісна небезпека булінгу, як соціального явища, вбачається щонайменше у трьох аспектах залежно від ролі учасника конкретної ситуації. Поведінка власне особи-булера (того, хто фактично здійснює активний виток агресії незалежно від характеру та матеріалізації її прояву) створює мікроклімат дозволеності та безкарності за будь-які протиправні вчинки цієї особи як зараз (у конкретній ситуації, що слалася), так і у майбутньому. Такий стан речей може створювати загрозу непорушності та можливості реалізації охоронюваних законом конституційних прав та свобод громадян, а також значною мірою підривати авторитет органів державної влади та місцевого самоврядування. Поведінка та психологічна обстановка, що формується навколо жертви злочину, у деяких випадках може створювати загрозу непорушності конституційного права на життя особи, провокуючи появу прагнень суїцидального характеру. Відношення до поведінки спостерігачів (свідків) певного агресивного прояву може руйнувати нормальні моральні якості особи (у тому числі милосердя, співчуття тощо) та провокувати появ байдужості, у тому числі до ключових правил співжиття.
Сутність соціального парадоксу булінгу полягає у тому, що всі ці фактори його активізації не є для українського суспільства достеменно новими. За загальним правилом, при зростанні негативних якісних та кількісних показників певних факторів – одразу активізується й сама проблема. Із булінгом зовсім нетипова ситуація. Адже і проблема соціального та майнового розшарування існувала завжди, і всі інші соціально-психологічні фактори також, проте виразу булінгу як такого, проблема «шкільного насильства» набула тільки останнім часом.
Кібербулінг (або як його ще називають «агресія он-лайн») є підвидом булінгу, досить новітньою формою приниження, заподіяння страждань, страху, тривоги потерпілому, учаснику освітнього процесу, за допомогою засобів електронних комунікацій (у тому числі мережі Інтернет). Підвищена небезпека кібербулінгу як виду булінгу полягає у тому, що фактично діяння вчиняються в межах віртуального простору, проте наслідки мають місце в реальному світі та приниження зазнає реальна людина.
Проблема існування булінгу беззаперечно потребує пошуку шляхів її вирішення. Проте, спираючись на дані статистики, досить абсурдним вдається твердження про те, що є можливим абсолютне викорінення булінгу як соціального явища на сучасному етапі розвитку суспільства. Більш коректною є мета максимальної мінімізації негативних проявів, їх найбільше скорочення. Остаточне викорінення булінгу як явища соціуму не є можливим спираючись на те, що за своєю природою булінг є конфліктом, який завжди існує в суспільстві.
Сьогодні Україна знаходиться на початковому етапі становлення антибулінгової стратегії. За новоприйнятими законами щодо протидії булінгу керівник як очільник певного навчального закладу наділяється колом повноважень, що сприяють протидії булінгу на «місцевих» рівнях, в рамках конкретного закладу. Він, у свою чергу, при наявності відповідної протиправної ситуації, інформує про такі випадки вищестоящі органи, а також відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином, будується «ступенева» система, за якої центральні органи, перебуваючи в столиці, залишаються поінформованими про випадки булінгу в конкретних закладах регіонів. Відповідний обов’язок повідомлення покладається й на педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу. Таким чином в Україні «вибудувана» система всесторонньої осудливої реакції на будь-які прояви булінгу в колективах.
Візьмімо до уваги Канаду. Сьогодні канадські школи відходять від принципу нульової толерантності у подоланні проблеми булінгу (поширений у 1990-х роках) до більш конструктивного превентивного принципу для подолання булінгу. Підхід нульової толерантності полягав у жорстких санкціях проти учнів, які ініціювали булінг (відсторонення від навчання або виключення зі школи) [2, c. 1].
У США дещо інший підхід. Влада у своїй політиці виходить із того, що не обов’язково створювати тисячі офіційних антибулінгових програм, можна просто включити деякі її компоненти в повсякденне навчання. Тобто кожен урок прямо чи опосередковано торкається теми булінгу, виховання толерантності і поваги у колективі: це або спеціальний урок зі спеціалізованою темою про булінг та його наслідки або цікаві інтерактиви, які допомагають учням відчувати себе у єдиному колективі.
У Норвегії антибулінгова кампанія має назву «Zero» («нуль»). Вона передбачає досить нетиповий підхід до такої протидії, зокрема, у кожній окремій школі створюється спеціальна рада, куди входять представники педагогічної ради, декілька батьків, деякі учні, а очолюється вона директором школи. Такий різний склад представників, на думку влади, має забезпечити найбільш комплексний підхід попередження та виявлення випадків булінгу [3, с. 744].
Отже, не можна заперечувати ефективність впроваджених та існуючих зараз заходів боротьби із булінгом. Проте досвід передових країн світу доводить те, що пріоритет має надаватися профілактиці існування цього явища, що буде більш дієвим, адже попередивши негативний вплив не треба турбуватися про те, як його подолати. Також, досить багато заперечень викликає адміністративне стягнення у вигляді штрафу для батьків, оскільки в більшості випадків для самих правопорушників (дітей) це вдається малоефективним. Слід також зазначити про важливість роботи саме висококваліфікованих психологів, що мають відповідні навички, необхідні для ефективного впливу на булерів. Позитивним буде крок роботи психолога не тільки власне з учнями, а й їх батьками для виявлення і подолання психологічної проблеми, що може бути причиною булінгу.
ЛІТЕРАТУРА
Conditions for the implementation of anti-bullying programmes in Norway and Ireland: a comparison of contexts and strategies U.V. Midthassela, S.J. Mintonband, A.M. O’Moore. – Vol. 39, No. 6, December 2009, р. 737–750.
Roberge, G.D. From zero tolerance to early intervention: The evolution of school anti-bullying policy.eJournal of Education Policy. – Fall 2012. – P. 1-6.
Науковий керівник
к.ю.н. Градова Ю.В.