ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ
УДК 347.168
Овчиннікова К.А., студентка 1 курсу
ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Анотація: розглянуто законодавчі основи і проблеми розвитку медіації та професійних медіаторів в Україні. Аргументовано, що інститут медіаторів в Україні недостатньо розвинений.
Ключові слова: медіація, медіатори (арбітри), правове регулювання, проблеми медіації.
Abstract: the legislative bases and problems of the development of mediation and professional mediators in Ukraine are considered. It is argued that the institute of mediators in Ukraine is not sufficiently developed.
Key words: mediation, mediators (referees), legal regulation, mediation problems.
Відповідно до статті 32 Конституції України, кожен має право на судовий захист [1]. Але враховуючи те, що в країні триває судова реформа та суди не укомплектовані суддями, постає питання реалізації положення Конституції. Тому з моменту підписання договору до вступу в ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання розвитку несудового захисту прав осіб. Першим кроком реалізації взятих обов’язків є прийняття у першому читанні Закону України «Про медіацію» [2], який покликаний започаткувати вирішення спірних питань за допомогою професійних арбітрів (медіаторів). Задля вирішення питання реалізація положення цього закону в Україні, потрібно якнайшвидше вирішувати питання підготовки професійних медіаторів.
В Україні об’єктивно бракує професійних медіаторів, які б могли надавати послуги клієнту на якісному рівні. Проблема криється як у відсутності знань про медіацію, так і у відсутності навиків більшості юристів вирішувати питання розгляду справ щодо укладення медиативного договору.
Світовим співтовариством за останні роки напрацьований значний досвід застосування медіації в кримінальних справах як позасудового засобу врегулювання конфліктів, запобігання рецидиву, спрощення розгляду окремих категорій кримінальних справ. Відповідно до статті 1 Закону України «Про медіацію», медіація – це альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу за участі медіатора досягти згоди для вирішення їх спору. Аналізуючи положення статті 14 цього закону, розгляд справ медіаторів може здійснюватися в наступних правовідносинах у цивільних справах, господарських, трудових, сімейних і навіть у кримінальних [2]. Що стосується розгляду справ у цивільному, господарському, трудовому та сімейних правовідносинах тут не виникає питань доцільності, тоді, як виникає безліч питань у першу чергу дійсного покарання за здійснений кримінальних злочинів. Україна не залишилась осторонь від сучасних світових тенденцій. Здійснена низка кроків на рівні державних органів та громадських організацій з метою з’ясування суті і значення медіації та її впровадження у вітчизняну правову систему. При дослідженні реалій вітчизняного законодавства необхідно звернути увагу на наявність достатньої кількості передумов врахування результатів за наслідками укладеної угоди про примирення. Перш за все необхідно відзначити положення ст. 46 Кримінального кодексу України, що передбачає звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості за умови, що вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду [3]. Отже, на нашу думку, законом має бути визначено до яких кримінальних справ можна застосувати медіацію.
Основним позитивним аспектом медіації слід виділити те, що рішення, прийняте за результатами її проведення, виконується добровільно. Але країни, які впровадили медіацію в кримінальних справах не застосовують до тяжких то особливо тяжких справ та справ про несплату податків. Тобто вони дотримуються положень, що людина, яка скоїла правопорушення обов’язково має понести покарання. Потребує і врегулювання відносин, коли сторони витрачали свій час на узгодження згоди шляхом застосування процедури медіації, проте одна зі сторін не виконує рішення медіаційної угоди. Слід звернути увагу на те, що закон не передбачає наслідки в разі невиконання або неналежного виконання стороною взятих обов’язків за медиативною угодою.
Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З цієї позиції судовий захист в Україні визнається пріоритетним завданням, вирішення якого має велике значення для відновлення порушених прав та інтересів юридичних і фізичних осіб. Практика показує, що в українському суспільстві сформувалась усталена думка про те, що не самі учасники конфлікту, а хтось інший (держава) має вирішувати спірні відносини і що саме обов’язковість судового рішення є єдиним дієвим способом вирішення спору. Тому Закон покликаний змінити ставлення людей та перейти нарешті в медіаційну систему вирішення спірних питань.
Надзвичайно важливо для країни на ранній стадії розвитку медіації надавати достатні державні кошти для схем державного посередництва. Без належного фінансування посередництво боротиметься за доведення своєї ефективності та сприйняття громадськістю і матиме лише поодинокі успіхи. Більшість проектів, спрямованих на розвиток відновлюваного правосуддя в Україні, як показує практика, здійснюються за рахунок міжнародної допомоги і маленький відсоток займає самофінансування громадських організацій.
Звичайно, проблема забезпечення інституту медіації достатніми коштами, є важливою і потребує ґрунтовного дослідження, проте не варто абстрагуватись і від вирішення інших проблем, які пояснюють недостатню популярність використання процедури медіації у кримінальних справах, маючи на те реальну можливість.
ЛІТЕРАТУРА
Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 24.
Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – ст. 1310.
Науковий керівник
к.ю.н., проф. Сергієнко В.В.