ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
УДК 349.6:35.078
Сніткіна А.І., студентка 4 курсу
ХНАДУ
Анотація: У статті розглядається поняття функцій держави в галузі природокористування та охорони навколишнього середовища. Також розглянуті системи окремих функцій управління у галузі екології.
Ключові слова: функції управління, екологія, навколишнє природне середовище, класифікації,природокористування.
Abstract: The article deals with the concept of state functions in the field of nature management and environmental protection. The system of separate management functions in the field of ecology is considered.
Keyword: management functions, ecology, environment, classification, nature management.
Стаття 16 Конституції України встановлює, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави. Належне виконання зазначеного обов’язку можливе лише за умов створення в Україні ефективного механізму управління природокористуванням і охороною довкілля. З моменту проголошення незалежності Україна неодноразово зміна відбувалася система органів управління природокористуванням і охороною довкілля, створювалися та ліквідовувалися центральні органи управління в галузі екології, перерозподілялися повноваження, що однак не свідчило про підвищення ефективності управління у цій сфері.
Проблеми функцій управління у галузі природокористування і охорони довкілля були предметом досліджень таких відомих вчених як А.П. Гетьман, В.М. Комарницький, В.В. Костицький, Н.В. Кручиніна, Ю.С. Шемшученко та ін., однак єдиного підходу до системи функцій та критеріїв їх класифікації в науці екологічного права й досі немає.
В еколого-правовій літературі функції управління у сфері природокористування і природоохоронної діяльності визначаються як види діяльності державних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту і охорони навколишнього середовища [1, c. 38]; основні напрямки діяльності відповідних суб’єктів щодо організації охорони довкілля [2, c. 86]. На думку В.М. Завгородньої, функції управління природокористуванням і охороною довкілля доцільно визначати саме як напрямки управлінської діяльності, що є відносно відокремленими та включають в себе певні групи однорідних управлінських дій, об’єднаних за метою здійснення [3].
Узагальнена характеристика функцій управління у сфері природокористування та охорони довкілля передбачена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», де у ч. 1 ст. 16 вказано, що управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Розділи V, VІІ-VIII цього Закону визначають основні положення щодо моніторингу довкілля (спостереження за станом навколишнього середовища), екологічного прогнозування, обліку, інформування, стандартизації, нормування, контролю і нагляду в галузі охорони навколишнього середовища.
Отже, законодавством не передбачений вичерпний перелік та комплексне регулювання цих функцій. Відповідно, науковці доповнюють види вказаних в законі функцій. Так, В.В. Костицький додатково визначає функцію видачі дозволів на спеціальне природокористування та функцію застосування заходів реагування до порушників екологічного законодавства [4, c. 243], хоча застосування заходів реагування є елементом інституту юридичної відповідальності і реалізується, переважно, в межах правоохоронної діяльності. В. М. Комарницький зокрема, зазначає такі функції, як розподіл природних ресурсів, організація справляння плати за спеціальне природокористування, екологічна сертифікація [5]. Н.Р. Кобецька, вказує також ведення державних кадастрів природних ресурсів (відокремлюючи його від функції обліку в галузі використання природних ресурсів і охорони довкілля необґрунтовано, що, на наш погляд, необґрунтовано, оскільки кадастри є однією із форм ведення обліку), просторово-територіальний устрій природних ресурсів, лімітування в галузі використання і охорони довкілля [2, с. 87].
А.П. Гетьман, не визначаючи критерій класифікації, пропонує об’єднати функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля в групи організаційних функцій: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об’єктів природи; попереджувально-охоронних функцій: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічна експертиза (оцінка впливу на довкілля сьогодні); екологічний контроль; та інші функції: інформування про стан навколишнього середовища; стандартизацію і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів [1, c. 38].
Отже, пропонуємо дослідити зміст окремих функцій управління у галузі екології. Так, згідно зі ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає створення в Україні системи державного моніторингу навколишнього природного середовища для збору, обробки й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень. Порядок здійснення державного моніторингу визначається Кабінетом Міністрів України.
Екологічне прогнозування як функція управління являє собою діяльність спеціально уповноважених органів, а також окремих підприємств, установ і організацій, спрямованих на розробку прогнозних показників зміни стана навколишнього природного середовища. Порядок реалізації даної функції також регламентується ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Державний облік об’єктів, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища, а також ведення природноресурсових кадастрів – це врегульована законом діяльність спеціально уповноважених органів по урахуванню кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, а також обсягу, характеру і режиму їх використання. Порядок їх здійснення регламентується ст. 24 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Стаття 23 Закону передбачає ведення державних кадастрів природних ресурсів для урахування кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру і режиму їх використання.
Екологічне інформування є врегульованою еколого-правовими актами діяльністю спеціально уповноважених органів, що передбачає збір, обробку й обнародування відомостей, про екологічну (у тому числі радіаційну) обстановку в державі, і про стан захворюваності населення. Стаття 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, його органи на місцях, а також на інші спеціально уповноважені державні органи покладається щорічне підготування і надання Верховної Раді України національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в державі.
Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється спеціально уповноваженими органами з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки населення. Організація стандартизації і нормування в галузі екології регламентується розділом 7 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Екологічна експертиза як функція управління здійснювалася відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу», а також до розділу 6 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», 18 грудня 2017 року було прийнято Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», яким впроваджено нову європейську модель процедури оцінки впливу на довкілля (далі – ОВД) замість екологічної експертизи. Процедура ОВД спрямована на попередження та запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Контроль і нагляд в галузі охорони навколишнього природного середовища – це регламентована законодавством діяльність державних органів, що спрямована на перевірку дотримання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог екологічного законодавства.
ЛІТЕРАТУРА
Екологічне право України : підручник / за ред. А.П. Гетьмана, М.В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384 c.
Кобецька Н.Р. Екологічне право України: навч. посіб. / Н.Р. Кобецька. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 352 с.
Костицький В.В. Екологія перехідного періоду : держава, право економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – 2-ге вид. / В.В. Костицький. – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2001. – 390 с.
Науковий керівник
к.ю.н., доц. Остапенко О.Г.